Тієї неділі, коли і православні, і греко-католики відзначали День Пам’яті рівноапостольної княгині Київської Ольги, віряни села Білої, що біля Тернополя, підготували святій особливий пошанівок. Вони відкрили для освячування двері храму, що має ім’я цієї незрівнянної жінки, яка на ранковому небосхилі Русі засяяла першою зіркою християнської віри.
Ольга була регентом, доки її син Святослав не став повнолітнім. Вона хотіла і його навернути в християнську віру, але Святослав був народжений воїном, усе життя провів у походах, спав поруч зі своїми дружинниками на землі, підклавши під голову сідло. Йому було не до того. Лише онук Ольги Володимир впровадив християнство на Русі як державну релігію.
Довго й наполегливо миряни Білої зводили свою церкву. Десять років тривало будівництво дзвіниці, де освятили малий храм. Ще одне десятиліття пішло на спорудження головного храму. У селі всього 50 православних родин, тож кожна по змозі доклалася до спільної справи. Голова церковного комітету Андрій Шимків, говорячи мовою військових, — немов начальник штабу. Василь Щиренко, підприємець, відомий у Тернополі організатор виробництва ще з тих часів, коли об’єднання «Ватра» було в нас одним з найпотужніших підприємств. Активно впрягалася в роботу дружна родина Ігоря та Ольги Хліборобів з дітьми, які вже мають власні сім’ї — Андрій і Наталія, Владислав та Анастасія, Володимир і Вікторія. Значну лепту в побудову храму внесли Ігор і Мирослава Данилюки. Ігоря Васильовича ми знаємо ще відтоді, коли він упродовж багатьох років очолював одне з найкращих у Підволочиському районі сільськогосподарських господарств у Кам’янках.
Вдячного слова заслуговують Петро та Людмила Хрущі, Олег і Світлана Барановські, Арсен і Софія Паращуки, Володимир Климчук.
Кожен, хто долучився до будівництва храму, мав свою конкретну ділянку. Зварювальні роботи проводив Володимир Криськів, дерев’яні сходи — турбота Юрія Собковича, плитка-бруківка, якою викладено подвір’я біля церкви і дзвіниці — то справа рук Василя Бичка та Івана Яцюка. Про вхідні двері потурбувався Євген Драюк. У металевому куванні деталей іконостасу проглядається майстерність Богдана Гриненка, малярський, так би мовити, цех очолював Ігор Федорків. У гаптуванні й вишивці хоругов та рушників угадується вміла рука Марії Семчишин. Велике панікадило подарувала храму Мирослава Сословська, а про церковний хор, його репертуар і виконавську майстерність піклувалася Таїсія Барило. Та чи не найбільше турбот дісталося родині Простаків на чолі з отцем Володимиром, настоятелем цього храму. Низький уклін від усіх парафіян і членам греко-католицьких родин, від яких теж була допомога. У людей є розуміння, що всі ми — брати во Христі й початково, від Ольги та Володимира — православні.
Настає урочиста хвилина відкриття і освячення храму. По кумачевій доріжці — улюблений колір козаків, бо такою тканиною і шапку підбивали, і червоною китайкою личенько покривали, коли той гинув у бою, — до церкви піднімаються владика УАПЦ Мстислав і владика Ужгородський Кирило. На подвір’ї їх зустрічають хлібом-сіллю, а отець Володимир Простак з іншими священиками в храмі. Розпочалося урочисте богослужіння. Потім активістам будівництва вручили ордени подяки, грамоти. Відтак юні білівчани — хлопчики та дівчатка — прийняли перше причастя. Духовні пісні виконували учасниці тріо бандуристок сестри Простаки. А над селом розносився празниковий передзвін, і в синє небо здіймалися сяючі бані храму, вже третього в Білій. Храму Святої Ольги, в якому відбиваються кольори українського прапора.
Фоторепортаж Василя БУРМИ
Прокоментуйте