Богдана Лепкого Домни Глібовицької) — родича Андрія Чайковського. Спочатку в липні прибула дружина І. Франка з дітьми, а згодом, 1 серпня, приїхав й Іван Франко. Очікував тут результатів своєї «габілітації» у Львівському університеті, тобто чи працюватиме в ньому. За цей час І. Франко їздив до Відня, а також — із делегацією українців — на етнографічну виставку до Праги. Решту часу провів з родиною. Як зазначив Р. Горак, ходив досвітками в ліс збирати гриби, любив ловити рибу, співав у храмі разом із дяком на церковних відправах, чим пишалася дружина. Редагував черговий номер журналу «Життє і слово», в якому вмістив фольклорні записи Д. Глібовицької, та слухав у її виконанні на фортепіано українські народні пісні.
Того ж року Каменяр гостював у Антона Грицуняка в с. Чернихівцях (нині Збаразького району), слухав його майстерні розповіді. Одна з них — в основі сатиричного оповідання І. Франка «Свинська конституція» (1896 р.) Воно було надруковане в авторському перекладі німецькою мовою у віденській газеті «Die Zeit». Цей твір, що, за словами І. Франка, «ярким і праведним світлом освітив нещасну долю нашого народу», передрукували кілька німецьких газет у Чехії, Моравії і в Німеччині. Оповідання було перекладене польською, чеською, хорватською, французькою й англійською мовами, а текст, опублікований українською в «Хліборобі», передруковувала газета «Свобода» (США). Жодна вічева промова, вважав Каменяр, хоч би яка остра, не пошкодила стільки ворогам нашої селянської долі, як ота Грицунякова повістка. Дія «Свинської конституції» відбувається при в’їзді до Тернополя з боку Збаража, де стояла рогачка для збирання «копиткового». З уст А. Грицуняка — війта села, неперевершеного оповідача, своєрідного філософа — Каменяр записав низку народних оповідань («Притча про графа Баденього», «Розбійники і піп» та ін.), пісень, легенд («Чоловіка не наситиш» й ін.), переказів. Вони були видані збіркою під назвою «Антін Грицуняк, його життє та смерть і спадщина, яка по нім лишилася для нас» (1902).
15 жовтня 1896 року в Збаражі Іван Франко виступив на вічі з доповіддю про причини еміграції західноукраїнських селян, торкнувся письменник і питання докорінної зміни виборчої системи та шкільної освіти в Галичині. Після огляду Збаразького замку написав вірш «Збаразька експедиція».
У 1894—1895 роках, а також у 1897 і 1902 роках Каменяр гостював у Павла Думки в с. Купчинцях (нині Козівського району), де записав історичні пісні «Ой Морозе, Морозенку…», «Літай, літай, сивий орле…», «Ой не три дні та не три неділі…» (П. Думка матеріально підтримував хворого Франка і його сім’ю). Саме Каменяр був ініціатором перейменування хутора Микитівка на с. Драгоманівку (нині Козівського району). В Купчинцях і Драгоманівці І. Франко зустрічався з А. Білим, С. Гарматієм, Мих. Косарем та іншими діячами, виступав на вічах, організовував громадську працю селян, які належали до Русько-Української радикальної партії.
24 травня 1896 року Каменяр приїхав до Тернополя з передвиборною агітацією за кандидатів від Русько-Української радикальної партії. Навіть дорогою І. Франко не марнував часу — написав сатиричного вірша «В вагоні». Ця поезія в рукописі має таку примітку автора: «Написано дня 24 травня 1896 в дорозі до Тернополя». Перебуваючи на Збаражчині, Іван Франко зупинявся в Андрія Шмигельського у с. Залужжі, привіз сюди заборонену літературу для відправлення в Росію; також побував у селах Тарасівці (приїжджав до Дмитра та Яцка (Якова) Остапчуків) і Базаринцях Збаразького району.
2 лютого 1897 року Каменяр виступив у Тернополі з промовою на селянському вічі. У червні того ж року знову виступав на вічах у Збаражі та вдруге — в уже згаданих Чернихівцях. Побував і в Підволочиську.
Наступне перебування І. Франка на Тернопільщині стосується передвиборної кампанії у так званому четвертому виборчому окрузі Тернопіль—Збараж—Скалат по виборах посла (депутата) у Віденський парламент. У всьому краї розпочалась агітація за кандидатуру Івана Франка. Відомо, що зустрічам з виборцями всіляко перешкоджала поліція.
14 травня І. Франко виступив із промовою «Панщина і її скасування та наслідки» на зібранні в с. Тарасівці (нині Збаразького району). Про це повідомив часопис «Громадський голос» від 20 травня 1898 року. «Віче в Тарасівці, Збаразького пов., — зазначено в газеті, — хоч відбулося в робочий день і ще до того в слоту, стягло кол. 300 селян головно із Збаразького повіту, а також були учасники з Тернопільського і з Скалатського повітів. Віче отворив тов. Яцко Остапчук, потім д-р Іван Франко виголосив промову про панщину, її скасування і її наслідки, взиваючи селян, щоби всіми силами поборювали ті решти панщизняного ладу, які лишилися ще досі».
16 травня 1898 р. Іван Франко і письменник Лесь Мартович приїхали до Тернополя. Тут їх зустріли П. Думка. А. Шмигельський та інші відомі діячі. 17 травня І. Франко виступив у Тернополі на вічі та передвиборних зборах у залі військових бараків (тепер вул. Промислова). У промові на останньому зібранні наголосив, зокрема, що буде він депутатом чи ні — все одно й надалі докладатиме всіх сил для захисту прав рідного народу, не піде на змову з ворогами трудового селянства. Промовляв і перед жителями передмістя Загребелля та Кутківців (нині належить до Тернополя).
18 травня виступив на передвиборних зборах у с. Курівцях (нині Зборівського району), куди приїхав із Лесем Мартовичем, побував також у селах Великому Глибочку, Чистилові, Настасові (усі нині – Тернопільського району) та інших населених пунктах Тернопільського повіту. В Настасові гостював у впливового і поважного господаря Д. Куріци. У травні цього ж року побував у Збаражі, промовляв на передвиборних зборах у навколишніх селах: Добромірці, Клебанівці, Лозівці, Супранівці (всі нині — Підволочиського району).
19 травня 1898 року Іван Франко виступив на селянському вічі в Заднишівці (нині належить до смт Підволочиська), про що повідомила газета «Громадський голос». У Новому Селі зупинявся в нотаріуса і громадського діяча, свого колишнього гімназійного товариша Михайла Гординського. У с. Качанівці промовляв у стодолі на подвір’ї Ілька Ониська. Виступив на передвиборних зборах у Підволочиську. Також приїздив Каменяр у 1898 році до с. Покропивної (нині Козівського району).
Передвиборна кампанія кидала Івана Франка з одного віча на друге, з одного села в інше. Вибори в окрузі Тернопіль—Збараж—Скалат Іван Франко програв. На чотири голоси більше отримав Омелян Гладишовський, який був старшим повітовим лікарем у Тернополі.
У травні 1902 року І. Франко перебував у Тернополі для висвітлення селянських страйків на Поділлі та участі у передвиборній агітації за «мужицьких послів» до галицького сейму, зупинявся в готелі «Подільський» (згодом — готель «Україна», нині — діловий центр), удруге проживав тут у грудні 1911 року. Тоді ж удруге побував у вже згаданій Лозівці.
5 квітня 1905 року в будинку «Міщанського братства» у Тернополі (нині обласної філармонії) Каменяр виступив на селянському вічі з рефератом про народну освіту. Говорив про потребу створення народних університетів, висловив побажання, щоб усюди в містах засновували публічні бібліотеки, якими могли б користуватися найбідніші верстви населення.
У 1908 році Івана Франка спаралізувало. Не володів руками, без сторонньої допомоги не міг обійтися.
17 грудня 1911 року на запрошення «Учительської громади» знову ж у приміщенні «Міщанського братства» у Тернополі Іван Франко читав свою поему «Мойсей». Цим Каменяр ніби вирішив попрощатись із землею, що так багато для нього значила. Саме під час перебування на ній він і задумав написати цю поему. Стефанія Садовська у споминах «Епізоди з життя І. Франка» зафіксувала: «…розійшлася вістка в Тернополі, що Франко буде читати свого «Мойсея». Були афіші, оголошення. І справді поет незабаром приїхав з сином. Його урочисто зустрічали на залізничному вокзалі. Коли він вийшов з поїзда, його підхопили на руки, навіть несли аж до Міщанського братства. Зал був переповнений публікою: були селяни, міщани, інтелігенція, а від учнів то аж роїлося. Продаж білетів вів професор Ярема і його товариші.
Франка провели в зал. Він вийшов на підвищення, був дуже зворушений теплою зустріччю. Дрижачим голосом почав читати…
У залі була така тиша, що можна було вважати зал зовсім занімілим. Після прочитання поеми піднялася така буря оплесків, що здавалося: впаде стеля. Коли Франко закінчив читати, його забрали в ресторан «Поділля» на вечерю. Побував поет в будинку «Бесіди»…
Тоді в Тернополі я востаннє бачила Івана Франка».
10 вересня 1911 року І. Франко перебував у Збаражі в домі Євгена Білинського. Як дослідили ті ж таки І. та Р. Гораки, Є. Білинський до кінця своїх днів розповідав, як гостив на пасіці самого Івана Франка і як найцінніший скарб із колишніх своїх днів зберіг світлину з того часу, коли він до нього приїздив.
Востаннє І. Франко, вже дуже хворий, побував на Тернопільщині, зокрема в Підволочиську й навколишніх селах, у 1913 році, зокрема у с. Качанівці, де відвідав свого приятеля Івана Шаварина.
Українські січові стрільці за вказівкою уродженця с. Струсова, нині Теребовлянського району, коменданта коша УСС Никифора Гірняка опікувалися хворим І. Франком, а також брали участь у його похоронах.
Місто Тернопіль Великий Каменяр згадав у оповіданнях «На дні» (1880)., «Вільгельм Тель» (1884) «Місія» (1887), «Чума» (1887), «Між добрими людьми» (1890 р.).
Іван Франко співпрацював та підтримував зв’язки з багатьма уродженцями Тернопільщини, зокрема Генриком Бігеляйзеном, Володимиром Білинським, Євгенією Бохенською, Іваном Волянським, Лукою Гарматієм, Володимиром Гнатюком, Северином Даниловичем, Антонієм Казновським, Богданом Лепким, Денисом Лукіяновичем, Володимиром Лучаківським, Володимиром Навроцьким, Євгеном Олесницьким, Климентиною Попович, Осипом Роздольським та іншими знаними діячами. Особливо цікавими для дослідників є тривалі багатогранні дружні стосунки Каменяра й етнографа, фольклориста та літературознавця Володимира Гнатюка.
Творчість Івана Франка глибоко вплинула на ще одного світоча красного письменства, науки і культури — Богдана Лепкого.
Богдан МЕЛЬНИЧУК,
Віктор УНІЯТ
м. Тернопіль
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте