Скільки часу я ношу цей нестерпний біль у своєму серці. А сьогодні вирішила: досить! Напишу тобі листа, адже іноді всім бракує потрібних і правильних слів, а на папері чомусь простіше висловлювати думки й почуття.
І ось я сідаю за стіл. Нервово покусую кінчик ручки. А за кілька секунд виводжу на аркуші: «Доброго тобі дня». Знову перестаю писати, поринаючи у важкі думки. Хіба може бути добрим день, проведений у боротьбі з виснажливою недугою?
Мимоволі згадую своє дитинство, що минуло в лікарнях. Невтішні діагнози медиків. Це правда: життя — найбільша цінність. І поки воно триває, кожен день для нас має бути добрим…
Згадую нашу першу зустріч. Як же я раділа, що доля звела мене з такою неординарною, творчою особистістю, як ти! Ти став моїм маленьким казковим дивосвітом, сонячним промінчиком серед сірої буденності, добрим чарівником, котрий намагався потішити мене бодай маленьким дивом. Це неймовірне щастя: віднайти серед мільйонів людей справжнього друга, радіти його маленьким перемогам і прощати великі слабкості та помилки. Останнього ти не зміг зробити. Повіривши чужим оманливим словам, ти зі швидкістю блискавки зачинив переді мною двері свого життя, попередивши: «Я більше ніколи тобі не відчиню!»
Що ж, хай буде так. Я не намагатимусь тебе переконати. Не виправдовуватимусь. Так поводяться люди, котрі почувають себе винними. Я ж себе винною не вважаю. Та все ж прошу вибачення. За свою велику любов до тебе. Я хотіла зробити все можливе й неможливе для твого одужання. І якби мені сказали, що врятую тебе лише ціною власного життя, я без вагань погодилася б на такий обмін. Повір, це не просто красиві слова, а велика божественна сила під назвою «Любов». Хоча, як сказав Оноре де Бальзак, «Любов — це дивовижний фальшивомонетник, який постійно перетворює мідяки в золото, але нерідко і золото в мідяки».
Чому ти так легко виштовхав мене зі свого життя, повіривши чужим побрехенькам? Ми з тобою стільки років знайомі, а ти безжально викреслив мене, мовби зайве речення зі свого рукопису. Однієї миті відмовився від мене, як від непотрібної речі. Хитрий, підступний заздрісник, який уже давно відірвався в своїх мріях та ілюзіях від землі, але в реальному житті все ще не може підібрати собі потрібних крил для такого бажаного польоту, просто використав тебе в своїх брудних іграх і жорстоких інтригах, а ти… Повірив йому, а не мені.
Я не переконуватиму тебе ні в чому. Кожен має право вибору. Я поважаю і приймаю твій. Просто за час нашого знайомства ти був для мене ковтком свіжого повітря. Не відчуваючи його, я починаю задихатися. Пробач… За те, що завжди будеш для мене рідною людиною, хоч я стала тобі чужою. Пробач за те, що не можу так легко від тебе відмовитися, як відмовився від мене ти. Пробач за те, що, попри твою ненависть, я досі люблю тебе як свого друга, вчителя і людину, котра навчила мене бути щасливою. Дякую за те, що був у моєму житті. Нехай добрий люблячий Господь зробить для тебе велике диво. «Нехай живе життя», — як казала Фріда Кало.
…Листа, якого я написала в своїх думках, так важко помістити на папері. Та й навіщо? Я для тебе завжди буду вчорашнім днем, а ти для мене — загадковим завтра.
Це послання — моє щире зізнання, якого ти ніколи не прочитаєш, хіба що вві сні. Однієї ночі прилетить до тебе біла голубка з листом, прив’язаним до лапки. Ти радісно візьмеш пташку в руки, з любов’ю притиснеш до грудей і, вивільнивши її лапку від листа, посадиш голубку собі на плече й почнеш уважно читати моє довге послання, що перетнуло час, простір і навіть підсвідомість, щоби долинути до твого серця.
Ліна МИЛУШ
м. Тернопіль.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте