Долі вулиць, як і долі людей, бувають різними за характером, тривалістю, користю. Хочу нині розповісти про сільські вулиці, а зокрема — про вулицю Вишнівецьку, що в моєму селі Борсуках на Лановеччині.
Вона, напевно, сама забула, коли народилася — таке довге її життя. За переказами, це трапилося тоді, коли поселилися на цьому місці наші пращури на чолі з Козаком. Підтверджує офіційне існування цієї вулиці згадка про Борсуки (як маєток князя Солтана Збаразького), датована 1463 роком.
Дорога, що проходить через вулицю Вишнівецьку, важлива для сполучення навколишніх сіл, як-от Великих Кусківців, Передмірки, Снігурівки, Маневого, а також міст Збаража й Ланівців.
Протягом сторіч цієї дорогою користувалися шляхтичі Мнішеки, князі Вишневецькі, родина графа Ревуцького. За часів Польщі громада на чолі зі старостою Й. Сидоруком від початку вулиці аж до гміни насадила обабіч дороги горіхи, які всередині 60-х років минулого століття вирізали. Дорога-паросток Вишнівецької веде до колишнього фільварку з господарськими будівлями графині Ржевуської.
Вирівнявшись, наша вулиця обминає будівлю, про яку можна багато розповідати. За часів польської окупації тут була розташована гміна. Згідно з архівними документами, тут у 1928-1930 роках працював Степан Скрипник — майбутній Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстислав. Із 40-х років ХХ століття приміщення слугувало школі, де навчали дітей учителі від Бога — П. Гривас, М. Ковальчук, подружжя Посвятовських і Закидальських, М. Коцюрба, П. Андрійчук, О. Янюк та ін. Після того, як школу перебазували в новозбудоване приміщення, тут розмістили контору колгоспу. Згодом — сільську раду, опісля — агрофірмівську їдальню. Навпроти будинку біля каштанів за часів царської Росії громада села встановила пам’ятник Олександру ІІ за маніфест і закони про скасування кріпацтва.
За 200 метрів від нього височіє, граючи промінням на куполах, храм Святого Миколая. Як ідеться в історичних джерелах, його звели в 1892 році, а розпочали будівництво в 1884-му. Після проголошення незалежності України, храм перейшов до Київського патріархату Української православної церкви. Завдяки старанням і пожертвам мешканців у церкві зроблено ремонт, а довкола провели благоустрій.
Від початку Вишнівецької з центру села, де розташована капличка, і до краю села чепуряться хати мешканців вулиці. Тут живуть роботящі господарі, яких поважають і шанують у Борсуках: відомі бізнесмени й політики, педагоги, фронтовики, люди праці, акули пера й фотоапарата і майстри на всі руки.
…Ось біжить вулиця до кінця села. Біля цвинтаря, мов прощаючись із померлими, її дорога повертає на захід і знову лине уперед. Мчить вона через століття, переносячи на собі й забираючи із собою війни та мир, голод і сить, радість і смуток, бідність і багатство, пропускаючи через себе майже всіх мешканців Борсуків.
Григорій ВОЛЯНЮК
с. Борсуки Лановецького району.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте