Минула 25-та річниця серпневого путчу в Москві. Тоді частина правлячої верхівки (віце-президент СРСР, перший заступник голови Ради оборони, прем’єр, міністр внутрішніх справ, міністр оборони та ще декілька високопоставлених чиновників) оголосила про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС), який мав на меті зберегти «єдиний і непорушний» Союз, що уже тріщав по швах.
Як відомо, напередодні путчу з’явилися декларації про державний суверенітет країн Прибалтики, а також України, Молдови, Вірменії та Грузії. Це неабияк стривожило частину вороже налаштованих до розпаду імперії посадовців. Відтак їхня реакція на бажання республік стати незалежними не забарилася.
Тернопілля в ті серпневі гарячі дні теж перебувало в тривозі. «У нашій області, де дислокувалися військові частини — а це Чортків, Бережани, Теребовля, Кременець — отам активісти, рухівці готувалися до блокади тих частин, аби вони не прийшли на допомогу заколотникам, — згадує події 25-річної давнини голова Тернопільської обласної організації «Спілка офіцерів України», полковник Нацгвардії та викладач Тернопільського національного педуніверситету ім. В. Гнатюка Олександр Варакута. — Я тоді був начальником штабу цивільної оборони в Тернополі. У зв’язку з подіями в Москві представники демократичних сил міста вирішили створити центр екстреної допомоги. У його складі були представники різних підприємств, проукраїнських громадських і політичних об’єднань, а також військових, які були готові захищати свою державу, а не виконувати злочинні накази радянського військового командування».
Пан Олександр каже: у дні путчу містом ширилися чутки, начебто до Тернополя перекидають десант із Кременця, щоб захопити обласний центр. «Ми готувалися до оборони ззовні, — зауважує співрозмовник. — Залучили до співпраці будівельні організації міста. Вони були готові надати важку будівельну техніку, яка в разі нападу мала перекрити дороги. До прикладу, потужні крани, які стали б на заваді танку чи бронетранспортеру. В центрі екстреної допомоги розпорядилися утворити пости (Збаразький, Кременецький), сформували ще один, у селі Білій, поблизу Тернополя».
Олександр Варакута зауважує: крім барикад, активісти проводили роз’яснювальну роботу серед працівників підприємств міста. «Долучилися до роботи центру ветерани війни в Афганістані, а також учасники ліквідації аварії на ЧАЕС, представники «Спілки офіцерів України», тобто люди, які мали належну підготовку й досвід у спецопераціях і могли бути корисними громаді. Міським центром керував заступник міського голови Юліан Осадчук».
Мобілізовувала зусилля не лише загроза нападу ззовні, а й можливі заворушення в тилу. В дні ДКНС чимало партійних діячів і військових Тернополя та області були готові до виконання злочинних наказів путчистів. «Зсередини напад міг бути, — припускає Олександр Варакута. — Маю на увазі так звану «п’яту колону», яка жила в Україні, та ненавиділа її. У дні путчу її представники притаїлися, хоча недооцінювати їх не можна було. А поки обласні влада, управління КДБ самоусунулися і чекали вказівок «згори», владу у свої руки перебрала міськрада Тернополя, яка підтримувала ініціативи проукраїнськи налаштованих громадських активістів».
У книжці «На вістрі боротьби за незалежну Україну» авторства Ярослава Гап’юка, Степана Оконського й Павла Сливки йдеться про шифрограми, які отримували з Кремля партосередки краю, а також військові частини й військкомати Тернопілля. Про них дізналися члени комісії ради, яку створили для розслідування подій у Тернополі під час діяльності ДКНС. Процитую кілька уривків. «…Загрозливим для демократії осередком «ГКЧП» в нашому місті була військова частина на вул. Дубовецькій. Там у дні перевороту повним ходом ішла підготовка до «наведення порядку» в Тернополі і області. Надзвичайно зверхньо, навіть нахабно поводився начальник гарнізону, який повинен був би стати комендантом міста після того, як будуть арештовані або іншим способом нейтралізовані законно обрані перші посадовці міської ради і в місті буде введено надзвичайний стан…», «В облвійськкоматі 19 серпня одержана шифрограма №18 зі штабу ПриКВО, аналогічний текст якої надійшов також у військові частини. В ній ішлося про впровадження стану підвищеної бойової готовності І ступеня, посилення охорони приміщень штабів, складів та ін., про приведення чергових підрозділів у повну бойову готовність. Рекомендувалося підтримувати зв’язки зі здоровими силами в місцевих органах влади… Виконуючий обов’язки облвійськкома І. Шульгін ознайомився з її змістом і не віддав ніяких наказів. Зі слів І. Шульгіна, за час його відсутності черговий офіцер самовільно відправив телеграму у всі райвійськкомати, в якій ідеться про суворе виконання протипожежної безпеки; обмеження випуску службового транспорту; забезпечення повідомлення особового складу МВК і збір протягом однієї години; ознайомлення про отримання газет з постановами «ГКЧП», доведення їх вимог до особового складу і їх сімей…» Голова комісії, що вивчала документи, Степан Оконський згадував: «Під час роботи ми мали доступ практично до всіх кабінетів. Залучивши додатково депутатів міської ради, ми вилучили значну частину найрізноманітніших документів, які однозначно свідчать, що ОК та МК (обласний і міський комітети. — Авт.) КПУ були центрами шаленого спротиву процесам національного відродження та демократизації у нашому краї».
«Дії ДКНС спровокували згуртування суспільства, — каже Олександр Варакута. — Демократично налаштовані українці об’єдналися довкола спільної мети — зберегти незалежність, на яку зазіхали путчисти. Пригадую, коли в дні перевороту частина тернопільських партійців почала здавати свої квитки й виходити з КПУ, нам казали: ви ще пошкодуєте. Але цього не сталося. Відродження не зупинили, воно завершилося врочистим проголошенням незалежності України, утворенням Національної гвардії, яка, до речі, цьогоріч теж відзначає 25-ту річницю. Приємно, що осердям тернопільського підрозділу НГУ стали активісти центру екстреної допомоги, які стяли на варті обласного центру в період путчу».
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте