Чимало визначних творів літератури були написані на основі дитячих спогадів чи будь-яких інших біографічних перипетій. Критики відзначають, що такою ж була основа видатного твору класицизму — роману «Сімпліцій Сімпліциссімус» Ганса Якоба Кристофа Гріммельсгаузена. Видали його 1669 року. В ньому описано життя людини-пікаро (тобто такої, що не знає свого коріння). Отож до вашої уваги літературна реконструкція подій, які, цілком ймовірно, могли надихнути Гріммельсгаузена на написання твору світового масштабу.
То було взимку 1667 року в селищі Гайсбах. Кав’ярня «Біля срібної зірки» тріщала по швах від великої кількості відвідувачів. Двері відчинились, і з морозним подувом вітру зайшов малий волоцюга. Його одяг був заліплений снігом. Хлопчина поглядав боязко і спідлоба — боявся, щоб його звідси не вигнали. Пробравшись ближче до вогню (а то був великий камін у кутку), він сів на підлозі і почав грітись.
За хлопцем весь час спостерігав власник кав’ярні Гріммельсгаузен, який знав усіх своїх клієнтів і вони були йому вже не цікаві. Церез кілька хвилин сніг на бродязі розтопився, привідкривши його нужденне лахміття. Малий сидів у калюжі. Мабуть, він прямував до найближчого міста, сподіваючись знайти там якусь роботу.
Власник закладу дивився на нього і згадував свою юність. Вона була такою ж. Перше, що він пам’ятає, — це образу на матір, яка вдруге вийшла заміж після смерті чіловіка, а сина залишила на виховання дідові. Тридцятилітня війна змінила Ганса Якоба назавжди. Навчання в лютеранській школі закінчилось, ледве розпочавшись. Найстрашніше прийшло із 1634 роком — їхнє місто Гельнгаузен (Гессен) захопили і — після грабежу — спалили. Тоді ж він втратив діда. Ті його молоді роки були витрачені так безглуздо — постійні переховування, потім походи і битви з імперськими військами, які його схопили… Він вже не знав, що було гіршим: голодне бродяжництво чи військове життя…
Із роздумів його вирвала кухарка, що сварилася з приблудою через калюжу від снігу. Гріммельсгаузен залишив свій кухоль з пивом і підійшов до гостя. Хлопець був дуже замурзаний, на його одязі виднілася солома: очевидно, він ночував у конюшні. Замість взуття його ноги були обмотані чорними онучами і перев’язані шнурком. Голову він теж обмотав якоюсь ганчіркою… Власник присів біля нього. З-за пазухи малого виглядало налякане руденьке цуценя.
Як ці знайди планують пережити таку сувору зиму? Гріммельсгаузен покликав хлопця на кухню і довго пригощав найліпшими стравами. Спостерігаючи за ним (хлопець виглядав років на 14—15), Ганс Якоб знову заглибився у спогади Тридцятилітньої війни. Щось знайоме було в манері підлітка їсти, у його загнаному погляді…
Напружились, Ганс знову почав пригадувати. Перед очима вимальовувався згорблений дідок зі зморшкуватим обличчям: «Мене звати Юпітгер — згадалися його слова, — я прийшов на цю землю, щоб пробудити від глибокого сну Німецького Рицаря, який зі своїм чудодійним мечем встановить на землі правильні порядки».
Гріммельсгаузен вибухнув сміхом. Такою ж була його реакція далеких 30 літ тому. Малий притих і припинив їсти.
— Їж, їж, — сказав власник. — Як тебе звати?
— Йоганн, пане.
— Звідки ти? Де досі жив?
— Я сирота. Працював в одного хазяїна, вчора він мене вигнав. І не заплатив.
— А звідки в тебе пес?
— Хазяїн хотів його втопити. Але я забрав.
«Конюх», — подумав Гріммельсгаузен, і знову його хвилею понесло у юність. Ось він бачить себе у стайнях імперського полку, а потім — пажем, мушкетиком, писарем… Як це все йому знайоме!
— Сину, а ти письменний?
— Ні…
— Е, то ти такий же простак, як і я! Слухай мене: від нині працюватимеш тут. Я одягатиму і годуватиму тебе. Ще й платити буду. А мої діти навчать тебе грамоти.
Так і сталося. До самої смерті Гріммельсгаузена Йоганн працював у нього і дуже любив свого хазяїна. А письменник називав його не інакше як Простачок.
Щодо самого Гріммельсгаузена, то того ж самого вечора він твердо вирішив написати роман. Звичайно, з елементами власної біографії. Назвав його на честь малого приблуди, якого полюбив як сина: «Сімпліціссімус». Тобто «простак», «дивак».
Олена ЗІНЬКІВСЬКА
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте