«Час забирає нас поодинці, але хто зміг — той залишиться в пам’яті з іменем, суголосним із мрією. Мрією про недосяжні речі, які відтак стають метою, ціллю, реальністю. Так жив Богдан Гаврилишин, таким ми його пам’ятаємо», — написав у Фейсбуці директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, повідомляючи сумну звістку, що 24 жовтня на 91-му році життя в Києві, у колі сім’ї відійшов у вічність чи не найвідоміший у світі українець, один з найкращих представників нашої країни на міжнародній арені Богдан Гаврилишин.
Минулої п’ятниці ми розповідали на сторінках газети про цього дивовижного чоловіка, що від лісоруба піднявся до радника багатьох президентів, прем’єр-міністрів, двадцять років очолював Міжнародний інститут менеджменту в Женеві, а коли Україна стала незалежною, заснував уже український міжнародний інститут менеджменту. Як добре, що ми встигли ще за життя нашого видатного земляка розповісти про нього та привітати його з 90-річчям.
Великий ювілейний вечір, приурочений до поважного дня народження Богдана Дмитровича, відбувся і в Києві, у Національному палаці «Україна». Щоправда, його вивезли на сцену вже у візку, але хто міг думати, що жити йому залишилося лише кілька днів. Дуже сподівались на приїзд Б. Гаврилишина і в Тернопільському національному економічному університеті на 50-літні ювілейні урочини вишу, адже він якийсь час був почесним його президентом. Не судилося… Його чекала уже дорога не до Тернополя, де він мав «обласне громадянство», а та невблаганна і в один бік, яку називають останньою.
Можна довго перелічувати звання, титули, заслуги Богдана Гаврилишина перед світом та Україною. Адже його мали за свого в кількох державах — окрім України, ще в Індії, Швейцарії, Канаді. Ми це частково зробили минулої п’ятниці. Лариса Івшина, редактор газети «День», у післямові до книжки Богдана Дмитровича «Залишаюсь українцем» написала про сім уроків, які він залишив українцям. Я ж у цьому прощальному слові зупинюсь лише на одному, який мене вразив найбільше — його всеохоплюючому і незбагненному українстві. «Україна для мене завжди існувала, хоча б в думках, — писав він. — Де б я не був, що б не робив, я завжди думав про те, що можна було б корисного зробити для України. Духовно я ніколи не почував себе надто далеко від неї». Богдан Дмитрович ще студентом вирішив, що на асиміляцію не піде, і стійко дотримувався цього.
Ми бачились лише раз і лише одне інтерв’ю довелось у нього взяти. Це було в жовтні 2013-го: видатний економіст брав участь у міжнародній конференції в Тернопільському національному технічному університеті імені І. Пулюя. Тоді-то він і розповів мені, як настійно світ намагався його асимілювати. Найперше схиляв до зміни прізвища. Серйозні люди йому в очі казали: «Як ти можеш жити з таким прізвищем? Це не естетично. Треба його змінити». Свою працю після університету він починав у дуже поважній фірмі. Їх сорок вибрали для неї. Найкращі професори Гарварду читали їм спеціальний курс. Віце-президент цієї компанії, коли знайомився з молодими фахівцями, кожному тиснув руку, казав кілька слів. Коли черга дійшла до Богдана Дмитровича і той представився, перепитав: «Гаврилишин? А чому б вам не змінити прізвища на Сміта чи на Брауна?» «І скільки серед нас Смітів і Браунів?» — перепитав наш земляк. «По два чи по три». «І лише поодинокий Гаврилишин, — сміливо відповів Богдан Дмитрович. — І ви його запам’ятаєте».
Як тільки Україна стала незалежною, Б. Гаврилишин повернувся на рідну землю. Він був радником першого її президента, створив Український міжнародний інститут менеджменту, в останні роки працював багато з молоддю, навчав її в передових європейських країнах, щоб здобувала знання, переймала досвід, а відтак трансформувала Україну. Саме молоді, вірив Богдан Дмитрович, коли буде їх критична маса і вони прийдуть у владу на всіх рівнях, змінять ситуацію в Україні.
І ще один красномовний факт із життя цього великого українця. За більш як чверть століття перебування в Україні він «ніде словечка російського не сказав. Ні в Донецьку, ні у Сімферополі, ні в Ялті…» Якщо ж усі українці, твердив, які знають українську мову, спілкуватимуться нею в Україні всюди й з усіма, мовне питання буде вирішено.
…Сьогодні у Києві попрощаються з видатним українцем. Спочатку в Міжнародному інституті менеджменту, а в пообідню пору і аж до 22-ї — у храмі на Аскольдовій могилі: сюди Богдан Дмитрович ходив по неділях. Звідси його проведуть в останню путь. Вічна йому пам’ять!
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте