«Якщо твоя улюблена справа подобається іншим, то це є найбільшим досягненням музиканта. Для мене мистецтво музики втілює найсвітліші почуття, дарує незабутні емоції та робить життя яскравим і дивовижним», — почав нашу бесіду Руслан Мищій. Він — артист і керівник оркестру «Надзбручанка» Тернопільської філармонії, викладач обласного музичного училища ім. С. Крушельницької.
— Якби у вісім років я не побачив баяніста на весіллі й не захопився його грою, то не став би тим, ким є, — каже пан Руслан. — Я пам’ятаю цей інструмент, пам’ятаю незвичайну гру на баяні. А невдовзі той чоловік став моїм учителем у музичній школі. До речі, мій батько — також музикант; це він взяв мене на весілля, а незабаром привів у музичну школу. Скільки в моїх руках було інструментів, та без того баяну, мабуть, нічого б і не вийшло.
Понад десять років Руслан Мищій є артистом оркестру обласної філармонії. Останніх два роки працює керівником «Надзбручанки», якій уже 50 літ.
Пан Руслан навчався у Тернопільському музичному училищі ім. С. Крушельницької, потім — у Донецькій музичній консерваторії ім. С. Прокоф’єва. Саме тут пізнав академічне мистецтво. Проте душа Руслана Михайловича тягнулася до народної пісні. Ансамбль «Надзбручанка» став тим етапом у творчості, який дав змогу відкрити себе.
Оркестр знаний в Україні та за її межами. Нещодавно його учасники повернулися із фестивалю, який пройшов у м. Заторі, неподалік від Кракова, де успішно виступили з фольклорними творами. «Нашу творчість завжди сприймають дуже добре, із задоволенням слухають як українські народні пісні, так і оркестрові твори, — каже співрозмовник. — Щоправда, нам сумно й боляче чути, що люди не знають назв багатьох музичних інструментів. Наприклад, оркестр з десяти осіб використовує різні інструменти: флейту, кларнет, скрипку, баян, трубу, тромбон, ударну групу, контрабас. А коли ми приїжджаємо в те чи інше село або ж район, слухачі кажуть: «А що сьогодні грають на скрипці чи на трубі?»
Руслан Михайлович п’ять років працює викладачем у Тернопільському музучилищі ім. С. Крушельницької по класу баяна й акордеона. «Поєднувати дві посади — артиста й викладача — не завжди просто, — зауважує Руслан Мищій. — До кожного студента потрібно знайти відповідний «ключик», розкрити потенційні можливості й не забути про його здібності. Важливо бути для них і другом, і колегою. Адже студенти все це відчувають. Водночас потрібно працювати і над собою як артистом».
Життєвою опорою для Руслана Михайловича є його дружина Вікторія Володимирівна. Вона — чудова жінка, працелюбний і натхнений педагог-музикант, яка відроджує і несе у світ українську народну пісню, її звичаї і традиції. «Для нас із Вікторією музика є щоденним життям, бо не має такого дня, щоб ми з нею не говорили словами пісні», — додає співрозмовник.
Серед творчих планів Руслана Мищія — провести свій вечір у філармонії, де звучали б й шедеври, які стали надбанням української та світової музичної культури. Так кожен зможе не тільки поринути в часи їх авторів, а й зазирнути в наше майбутнє, відчути автентичність цього моменту, переконаний артист.
Соломія БУРДАШ,
студентка ІІІ курсу факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото з архіву подружжя Мищіїв
Прокоментуйте