«Інтернет — сучасне інформаційне поле, де росте дерево знання. Яблучка з нього різної стиглості, різної корисності, різної червивості, різного смаку і різної ваги», — ось такими словами письменника Януша Вишневського хочеться охарактеризувати нинішню глобальну мережу. Скільки цікавої, корисної інформації можна відшукати за запитом у ній. Та навряд чи кожен користувач послуговується інтернет-ресурсами, аби підвищити власну грамотність чи обізнаність.
Нерідко саме Інтернет стає для нас основним засобом спілкування. Завдяки чату людина «заводить» віртуальних друзів, налагоджує взаємини з колегами, одногрупниками, однокласниками і знайомими. Особливо це стосується підлітків, які годинами «виснуть» за екранами комп’ютерів. При цьому мовні межі між реальним і віртуальним світом порушуються. У спілкуванні в Інтернеті значно змінюється спосіб викладу думок: висловлювання короткі, розірвані, відсутні чіткі закінчені діалоги, слова скорочуються за рахунок пропуску голосних, окремі — замінюють символи чи поєднання літер.
Найбільше занепокоєння в українських філологів і публіцистів викликають літературне невігластво й цілковите нівелювання завсідниками мережевого простору мовних стандартів.
Під час прочитання діалогів, коментарів, листувань з окремих сайтів формується неприємне враження через неграмотність, загальне безкультур’я, яке поширюється мережею. Лайка, ненормативні запозичення нині заполонили «павутину».
«Варто ввести штрафи за кожне нецензурне слово, залишене не тільки в Інтернеті, а й сказане в громадських місцях», — пропонують прихильники рішучої боротьби з мовним безкультур’ям. Проте, врахувавши досвід суспільної практики, вкотре переконуєшся, що радикальні методи рідко коли приносять результат.
«На певному етапі розвитку нації з боку засобів комунікації здійснювалися щонайрізноманітніші впливи на нашу свідомість. Раніше це була художня література, друковані ЗМІ. Згодом надзвичайного впливу набули виступи на радіо й телебаченні. А нині найбільш впливова сфера — це Інтернет, — ділиться міркуваннями тернопільський мовознавець, педагог, доктор філологічних наук Любов Струганець. — Саме в Інтернеті відбувається апробація нових слів, нових сполучень. І головну роль у цьому відіграють журналісти, котрі є творцями нової лексики. Та не завжди культивування змісту і форми слова дає позитивний результат. Помилки, які ми допускаємо в Інтернеті, відрізняються від помилок побутового вжитку. Та наслідок один — відбувається вульгаризація мови. І щоб це побороти, треба найперше підняти загальний рівень культури населення.
Вважаю, що держава також повинна долучитися до формування свідомої нації. Та в Україні на 25-му році її незалежності досі немає закону про мову. Свого часу в кожній області були створені програми розвитку української мови як державної. І в нашій області діяла така, в рамках якої передбачалася система заходів для реалізації мовної програми. Нині викладачі зі студентами також проводять моніторинги, створюють соціальні ролики, культуромовні куточки у тролейбусах, що пропагують мовну культуру. Але це, швидше, ініціатива самої області, аніж діяльність зверху. Без ефективної мовної політики з боку уряду державна мова повноцінно не функціонуватиме. І якби справді ініціатива йшла від центру, а не з областей, то ми досягли би значних успіхів у мовній царині».
Щоб якось контролювати й регулювати стосунки у всесвітній «павутині», в інтернет-сфері зародилися свої правила поведінки, певні традиції та культура спілкування, що має назву «нетикет». До того ж Інтернет асоціацією України було розроблено багато проектів, які сприяють усуненню негативних явищ у мережі. Серед відомих — платформа «Skarga.ua», де користувачі мають змогу залишати скарги на інтернет-порушення. В мережі також знайдеться безліч корисних сайтів, які, зокрема, пропагують і мовну грамотність. Серед таких — онлайн-курс «Права людини та Інтернет», посібник «Освіта в сфері прав людини в Інтернеті», уроки інтернет-безпеки і грамотності, проекти учнів та студентів щодо безпечної роботи в мережі.
Залишається сподіватися лише на свідомих користувачів — педагогів, соціальних працівників, котрі самі не засмічуватимуть інтернет-сайти та формуватимуть і поширюватимуть серед інших, зокрема молоді, навички мережевої грамотності, яких кожен потребує в сучасному світі. Батьки також можуть допомогти реагувати на негатив, будучи обізнаними про онлайн-діяльність своїх дітей, демонструючи власну позитивну поведінку в Інтернеті й повідомляючи про неналежний або нелегальний контент, який вони бачать.
Анна СЕМЕНКІВ,
студентка ІІ курсу факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте