Коли в нашому житті відбувається щось добре, ми не завжди вміємо дякувати за це. Сприймаємо дари як належне, а подяку вважаємо зайвими сентиментами. Швидше подякуємо, як приймаємо щось із рук у руки, за якусь послугу. Перепрошувати й дякувати — це те, що свідчить про нашу вихованість. Найперше маємо казати «Спасибі» Богові за все, як найдобрішому і наймилосерднішому нашому дарувальнику. Він не вимагає в нас віддяки за принципом земного життя: я — тобі, ти — мені. Він не може дати нам із рук в руки, проте Його долоня найщедріша. Він дає нам те, що не може нам дати ніхто із земних. Хоча багато людей гордовито вважають усі свої блага своєю ж заслугою. Мовляв, усього добився сам. А чи так це?
Коли ти йдеш вулицею села чи міста, щедрими нивами чи оксамитовими долинами, піднімаєшся гірськими крутосхилами, насолоджуєшся в лагідних обіймах річки чи ставка, подумай про те, що для когось усе це покрито вічною темрявою. Хтось не може споглядати цю божественну красу. Вона залишається темною стіною поза його зором: у когось — із народження, з раннього дитинства, а хтось втратив зір у зрілому віці з різних причин. А ти бачиш. Подякуй Богові за дар бачити цей неповторно-дивовижний світ, цей земний рай.
Пригадую, один незрячий старенький дідусь Степан носив темні окуляри, але щодень, викидаючи вперед свій ціпок, мандрував із дому до рідні на другий кінець села. Всі його делікатно обминали й дивувалися, як він «бачить». Тепер я думаю: можливо, добрий ангел-охоронець був його супутником. Тож дивися частіше в небеса, хай вони притягують твій зір до себе, а в ньому хай тепліє глибока і щира вдячність за дар бачити.
Подякуй Богові за ноги, що можеш ступати сам без сторонньої допомоги по цій благословенній землі, вбирати від неї для себе снагу і силу, пізнавати незбагненної краси краєвиди, відкривати скарби, утаєні в чудесних мандрівках. Не лінуйся, ходи більше пішки. Подякуй Богові за стежки босоногого дитинства, юності. За дороги, що вели до храму, відкривали Бога в чудотворних місцях, провадили до цілющих джерел Богородиці. Поглянь на тих, чиї стежки так і залишилися нестоптаними, а дороги — несходженими і ніколи не будуть сходжені. Вони так і залишаться без їхніх слідів, бо їхні дороги обмежені інвалідними візками або ліжком у чотирьох стінах.
Подякуй Богові за дар ходити і прямуй до храму. Хай твої ноги завжди ведуть тебе туди, де на тебе чекає Господь. Можливо, він зберіг твої ноги не для того, щоб ти ходив по нічних барах, ресторанах. Він чекає тебе у храмі. У тебе завжди є потреба спілкуватися з Ним. І знову пригадую, як плакав сивочолий чоловік, коли дізнався в лікарні, що його зятеві ампутували обидві ноги. «Краще б мені, — побивався, — адже він іще такий молодий».
Подякуй Богові за руки. Не дивись, чи вони в тебе випещені, гарні, з манікюром, чи шорсткі, робочі, в мозолях. Але вони в тебе є! Ти можеш ними сіяти, садити, пеленати, пригортати, купати своє дитя. Ти можеш приголубити доньку чи сина, заплести донечці косички. Ти можеш малювати, вишивати, майструвати, творити красу. Тільки бережи свої руки від зброї, якою б вона не була. А ще ти можеш у час потреби осінити себе хрестом. Чи часто ти це робиш? Якби рук у тебе не було, ти частіше відчував би в них потребу. Бо так воно є: ми часто потребуємо того, чого не маємо, а коли маємо, то не задумуємось, який це великий дар.
І знову пригадую, як часто бачила літнього чоловіка без обох рук. Уздовж тулуба висіли порожні рукави його піджака чи сорочки. Рук він позбувся через необережний вчинок, продиктований дитячою допитливістю. Можливо, Господь і посилає нам, здоровим, зустрічі з такими людьми, щоб ми вміли цінувати те, що маємо. Подякуй Богові за руки. Матері низенько поклонись і поцілуй їй руки, відчуй у них запах літа, молока і хліба, який лише вони вміли пекти. Схилися до батьківських долонь, відчуй, яка в них сила, праця, втома літ. Схились, дитино, і подякуй Богові за руки.
Подякуй Богові за мову, за слово, що вихлюпує з уст. Поглянь на тих, в кого німі уста і світ німий для них. Їм не дано сказати слово «мамо», не прошелестить молитва з німих уст. Тобі ж Господь відкрив уста, вклав мову в них і слово. Ти лиш прислухайся до слів отих, що ллються з уст твоїх. Вони ж не завжди теплі, щирі. Як часто в них бруд, зло й ненависть. Спинись, людино! Не оскверняй уста поганими словами. Спинись, бо мова твоя єдина і думка твоя єдина, й устами краще помолись. Як можеш тими вустами, що молишся, приймаєш до себе Христа, казати погані слова?
Подякуй Богові за мову — і хай ллється чисте, любе слово, як вода. Прослав Христа — хай радіють Небеса, хай Богородиця свята тобі всміхнеться, коли відкриєш свої уста для слави Бога і добра. Не рань і не вбивай нікого словом. Подякуй Богові за слух, бо можеш чути спів пташок, шум ріки і шелест вітру, коляду святкову, Боже слово в храмі… Відвертай свій слух від того, що несе зло, ненависть.
Подякуй Богові за вітер, що лагідно обійме за плече в спеку літню, і за бурю, що болем серце рве. Подякуй за кривди і образи. За грім і блискавицю. Можливо, сердиться Отець Небесний за людські гріхи.
Подякуй Богові за сонечко, що ллє тепло з небес і ніжно тебе голубить. До нього люди личка підставляють і квіти тягнуться. Від сонечка, як від любові, все довкола розцвітає.
Подякуй Богові за дощ, що поїть земленьку святу. Подякуй за небеса, що веселково землю огортають. Так затишно, так тепло нам під небесами. Лиш від незгоди чорні хмари небо покривають і блискавиці крешуть та громи. Але хто з нас не бунтує, коли на серці більше зла, ніж любові й добра? І все ж, подякуй Богові за небеса, бо під ними — твоя вітчизна, остання гавань земного життя.
Подякуй Богові за все, навіть якщо не знаєш за що. Оглянься кругом себе, не спіши, стиш свою ходу, відкрий серденько Богові і відчуй, як ти багато маєш, а як мало даєш. Не шкодуй помогти убогим, некрасивим, інвалідам, алкоголікам, хворим, безпомічним, бо не знаєш, яким і ким станеш завтра, адже все в руках Божих. Не гніви Бога і не грайся з Ним у піжмурки.
Подякуй Богові за все, навіть якщо ти каліка, бо тобі не дано пізнати і зрозуміти, чому ти такий. Тільки Бог один знає свій особливий план щодо тебе. Якщо Він тебе обмежив у чомусь одному, то нагородив іншим настільки, що здоровому й не снилось.
Яким би ти не був — багатим чи бідним, не опускайся низько, а завжди будь людиною з Богом у серці. Бо віра і релігія робить людину людиною. Рано чи пізно ми мусимо відійти в інший світ, мусимо скласти випускний екзамен із земного життя, а вступний до вічності. Тож дбаймо, щоб скласти його на «відмінно».
Дбай про чистоту своєї душі, добробут свого серденька, навчи його любити все і всіх. Серце теж мають усі, та не всі вміють любити. Пильнуй, щоб Господу ніколи не було гидко навідатися до тебе. Так, як ти дбаєш про своїх дітей, хочеш ними пишатися, так Отець Небесний дбає про тебе. Будь чемною, слухняною, люблячою і любленою дитиною свого Небесного Батька і Вічність прихилиться до тебе ореолом святості, чистоти, світла.
Коли ми навчимося Богові дякувати, зосереджуватися саме на молитві подяки, тоді відчуємо, який неоціненний дар життя.
Ганна ШУТУРМА.
с. Слобідка Заліщицького району.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте