Сьогодні на Першому всеукраїнському форумі «КіноХвиля», що проходить у Тернополі, сьомий день насиченої та цікавої роботи. Про сам кінофорум я розповім трохи згодом. А зараз пропоную вашій увазі інтерв’ю з людиною, яка, можливо, як ніхто інший, знає ситуацію в українському кіно, куди воно рухається і що його чекає. Мій співрозмовник — голова Національної спілки кінематографістів України, відомий кінокритик, кінознавець і кіносценарист, заслужений діяч мистецтв України Сергій ТРИМБАЧ.
— Пане Сергію, на ваш погляд, українське кіно нині швидше живе, ніж мертве, чи навпаки?
— На 2010-й рік воно було більше мертвим. У якому сенсі? Я кінематографіст, тому кіно для мене не є мертвим взагалі, бо живі Довженко, Параджанов, вони рухаються, розвиваються. Але не для всіх. Для більшості глядачів кіно — це насамперед сфера розваг. Хоча багато хто йде в кіно, щоб отримати заряд бадьорості, упевненості в собі.
На жаль, в Україні такого кіно небагато, і взагалі кіно небагато. Але в 2010-му, як це не парадоксально, за правління Януковича, кіно почали фінансувати. Хтось вклав у голову молодшого сина Януковича ідею, що він може прославитися, увійти в історію, коли буде сприяти кінематографу. І кіно почали фінансувати. Для порівняння: у 2009-му, в останній рік президентства Ющенка, на кіно було закладено в бюджет п’ять мільйонів гривень, а за Януковича вже в межах 260 мільйонів. Коли прийшла нинішня влада, усе впало до нуля. Тепер на кіно знову звернули увагу, Гройсман пообіцяв на нього 500 мільйонів гривень. Верховна Рада ухвалила закон (хоч Президент його вперто не підписує), який передбачає виділяти на кінематограф 0,2 відсотка бюджету, а це більш ніж півтора мільярда гривень, тобто десь 60 мільйонів доларів. Цифра не грандіозна, та все ж…
Інша річ, що кінематографісти тепер будуть поставлені в умови особливого контролю. Тобто, щоб вони не тільки завойовували призи на фестивалях (це здорово, звичайно, що вони їх отримують), але головне, щоб доходили до масового глядача, до широкої аудиторії. Тут проблеми об’єктивного розряду: в Україні дуже мало кінозалів і кіноекранів. У нас десь 450 екранів, а в сусідній Польщі — дві з половиною тисячі. У п’ять разів більше. В нас у багатьох містах нема жодного кінотеатру. Необхідно розвивати і продюсерську систему, а з цим теж маємо багато проблем. За великим рахунком по-справжньому переміни тільки означені. Але вони мусять бути.
— Ви згадали українську кінокласику. Але ж ці фільми не тільки в кінотеатрах не побачиш. Їх телебачення демонструє в нічні години, коли всі сплять. Усе українське зсунуто в ніч. Якщо хочеш дивитися — не спи. З цим якось борються?
— А як боротися, коли телеканали контролюють найбагатші люди? І ставлення їхнє до української мови відоме. Тепер запустили лінійку нібито українських телесеріалів, але абсолютна їх більшість російською мовою. Там явна установка на російський ринок. Ми робимо фільми, орієнтовані на Росію. Хоч українські актори, слава Богу, вже почали зніматися. А це культурні установки наших олігархів: вони не вірять в Україну як таку. Точніше, вони хочуть зробити з неї, наскільки я розумію, денаціоналізовану країну, яка буде говорити на якомусь англо-російському сленгу, і де національна культура не буде розвиватися. Вам що, кіно не вистачає? Голлівуд качає його з ранку до вечора.
Тому тут потрібна чітка державна політика, якої немає, на жаль. Мені подобається наш міністр культури Євген Нищук, він явно заряджений на діло, і на правильне діло. Але те, що він говорить, дуже часто його колеги з уряду просто не сприймають.
— На каналі «1+1» запустили серію фільмів за літературними творами сучасних українських письменників. Першим було «Століття Якова». Не знаю, яка ваша думка, але я в своєму середовищі його захищаю, хоча б тому, що він перший український, за твором українського письменника. Розумію, що з нього зробили мелодраму, мені в ньому бракує епічності, історизму, але вже хоч щось. Чи є надія, що із кількістю фільмів зростатиме і їхня якість?
— Треба, щоб вони робилися. Чим більше фільмів, тим більше і якості. Для того, щоб в Україні було двадцять дуже хороших фільмів, треба знімати сто. З них тоді 20 буде дуже добрих, до п’ятдесяти — середніх, а решта… самі розумієте. Так і в Голлівуді, де чітка, професійно розроблена стратегія і тактика на успіх, але не виходить, щоб із ста фільмів 95 були чудовими. Це закон життя.
Що ж до «Століття Якова», то я теж підтримав цю картину попри її вади. Кінострічка знімалася 22 дні, там одна пора року: весь фільм — середина осені. Але, разом з тим, там непогані актори, драматична українська історія, фільм тримає. Це головне, і це справді точка, від якої можна йти далі. Все-таки «1+1» має свою тактику. Там буде робитися і «Чорний ворон» — телесеріал і кінотеатральний варіант. Спочатку у кінотеатрах пройде односерійний фільм, а десь через півроку покажуть телесеріал. Це, до речі, абсолютно нормальна практика.
Я написав сценарій про Довженка. І переконаний, що українцям треба створювати свої фільми про життя видатних людей, та ще й з таким магнетизмом, як у Довженка. У світі такі стрічки дуже популярні. Тепер іде документальний фільм про Грушевського. Чи той же Мазепа. Історична постать, яка цікавить багатьох митців на Заході. У нас Юрій Іллєнко зняв про нього фільм, але жорсткий, артхаузний, що цікавить сто тисяч людей — не більше. Нехай буде і такий. Але дуже хочеться, щоб на цьому матеріалі зняли фільм, який справді хотіла б подивитися вся Україна.
Був цього року в Південній Кореї. Країна вразила своїм патріотизмом. У ресторанах подають горілку тільки корейську, в автобусах їздять тільки корейських. Своє у всьому — на першому плані. Якщо в нас таке буде, багато питань відпадуть самі по собі або принаймні їх простіше буде вирішувати.
— Як ви оцінюєте сам факт проведення в Тернополі кінофоруму?
— Це справді дуже важливо. Багато розповідають нам, що йдемо у Європу. А що найперше характеризує Європу? Там немає столиць і немає провінції. Звичайно, Париж — столиця, але житель Ліона зовсім не відчуває, що живе в провінції. От і «Кінохвиля» допоможе тернополянам відчути, що нині центр кіножиття перемістився у Тернопіль. Тому дай, Боже, щоб ні у влади, ні в тернополян не пропало бажання працювати в цьому напрямку й надалі, щоб не зникав зв’язок між Києвом і регіонами. Тим більше, що в регіонах живуть такі ж люди, як і в столиці. Може, навіть у чомусь розвинутіші, бо більше встигають від розміреного життя, більше читають, вони органічніші, природніші.
Мені подобається і назва форуму — «Кінохвиля», бо хвиля — це народження чогось нового. Культурна потуга вашого краю дуже велика. Кінофорум — підтвердження цього. Тим паче, що на нього збираються люди не просто подивитися кіно. Тут передбачена й широка навчальна програма. Це можна тільки вітати.
— Дякую за інтерв’ю.
Розмову вела Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте