Якби мені довелось обирати лейтмотив до авторського концерту «Я вас люблю!» відомого українського поета-пісняра, нашого земляка Степана Галябарди, то обрала б рядки з його давнього вірша:
Знову мій листопад настає,
Вас у гості запрошую я.
Я щасливий, що ви в мене є,
Вірні друзі, як совість моя.
Тих вірних друзів на його ювілейний вечір зібралося майже повен «Березіль». Це попри те, що ніби й час не для пісень нині, і були побоювання, що не всі прийдуть, бо ціна квитків таки «кусалася». Але концерт засвідчив, що пісні Степана Галябарди в нас люблять.
Символічно, що розпочався концерт щемливою піснею «Повертайтесь, панове, додому» у виконанні автора. Бо він, хоч давно уже киянин, прикипів серцем до рідного краю, до села свого дитинства (Сидорів Гусятинського району), де 65 років тому побачив світ. Тому й так часто сюди навідується, а щоп’ять років влаштовує у Тернополі творчі вечори, наче звітує перед земляками.
Відтак звучали нові нісні Степана Галябарди про те, що болить не лише його, а й усіх нас: «Небесна Сотня», «Плач, Україно, плач», «Стій, враже, згинь, враже» і уже давніша, яка, проте, не втратила актуальності, — «Не продай Україну зайдам». Ювіляр не тільки читав свою поезію, співав пісні на власні слова, а й був за ведучого: представляв гостей, твори, які вони виконували. Не шкодував добрих слів на адресу популяризаторів своїх пісень, зокрема тернопільського композитора і барда Василя Дунця та Наталки Бурмас, чарівної співачки з Чернігівщини Ольги Євченко, отця Василя Сиротюка та його дочки Яни з Буковини, заслуженого артиста України Василя Волощука та Оксани Радул, давніх своїх друзів дуету «Писанка», Ігоря Білика з Мукачева й інших. Вони виконували пісні, які ми вже давно чули, але які продовжують хвилювати, налаштовувати на світлі почуття. Серед них — «Мій Тернопіль», «Бережімо любов», «Кохайте жінку»… Співав свої хіти і Степан Галябарда, присмачуючи їх добірним словом, пересипаючи віршами — старими й новими.
Були й вітання — від земляків, від спонсорів, від учасників творчого вечора. Усі відзначали вагомий внесок поета-пісняра Степана Галябарди в українську культуру, його глибинний патріотизм та велику любов до рідної землі. «Він один, а нас — ціла зала, і нам тепло від його слів, від його пісень, — зазначали земляки з Гусятинщини. — Хотілося б, щоб на цьому концерті були народні депутати, щоб повчилися у Степана Петровича, як треба любити Україну».
Народних депутатів у залі не було, принаймні на виступи вони не зголошувалися. Більш реальне побажання, на мій погляд, щоб пісні Степана Галябарди повернулись в український теле- і радіоефір, щоб їхня потужна енергетика передавалась молодому поколінню українців.
Галина САДОВСЬКА.
P.S. А цей новий свій вірш заслужений діяч мистецтв України Степан Галябарда дарує читачам «Вільного життя плюс» — на роздуми.
Знову продаютьс
я
Знову продаються всі і все —
Совість, честь і сльози України,
Кожен душу на вівтар несе
І мамоні молиться уклінно.
Ніби ж не такий страшний ще час,
Достигають вишні і пшениця,
А жадоба так і пре із нас
І злоба перекривляє лиця.
Хай учора ті були чужі,
Їх кляли до сьомого коліна,
Але ж нині то ж свої мужі,
Й ми пред ними щиро на колінах.
А вони ж, як ті голодні пси,
Відкусити більше щоб успіти,
Бо, гляди, нові прийдуть ікси,
А у них ще родичі і діти.
Попереду лютий молодняк,
Що різкий занюхав запах крові,
Мчить по наших душах навмання,
Роздираючи усіх в «любові».
Не лякає їх ані війна,
Ні гніздо лелек осиротілих.
Україна, що для них вона?
Хоч би раз в них серце заболіло.
Степан ГАЛЯБАРДА.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте