Тернополянин Ярослав Баранець став першим жителем краю, котрого удостоїли звання «Почесний громадянин Тернопільської області». З цієї нагоди відомий фінансист та багатолітній керівник головного фінансового управління Тернопільської обласної державної адміністрації отримав грошову винагороду. Також Ярославові Дмитровичу вручать нагрудний знак.
Нещодавно мені пощастило дізнатися про робочі будні та захоплення першого почесного громадянина Тернопілля. Розмову із паном Ярославом ми розпочали зі спогадів. Адже, як не дивно, у дитинстві він навіть не уявляв, що пов’яже життя із цифрами й матиме таку відповідальну професію. Хоча вчився дуже старанно: спочатку в школі у рідних Присівцях на Зборівщині, згодом — у районному центрі. Підсилювали жагу до знань настанови батьків.
— Тоді родина якісь далекоглядні орієнтири дітям не вибирала, — пригадує Ярослав Дмитрович. — Батько і мати казали: «Учися, синку, добре, бо то твій майбутній хліб». Я виконував їхні заповіти, а ще дуже любив читати, часто відвідував бібліотеку.
Коли настав час задумуватися про майбутній фах, старші товариші радили обрати Ярославу якусь із престижних на той час професій. Та визначальними для хлопця стали слова сусіда, що працював бухгалтером у колгоспі. Він запропонував йому здобути економічну спеціальність. Невдовзі Ярослав вступив до обліково-кредитного технікуму, закінчив його з відзнакою. Відтак продовжив навчання у Львівському державному університеті за спеціальністю «економіст».
Свій трудовий шлях Ярослав Дмитрович розпочав у банківській установі, одразу після закінчення вишу. Стартувавши з посади інспектора, через кілька років став начальником кредитного відділу. Згодом Ярославові Баранцю запропонували обійняти посаду завідувача фінансового відділу Зборівського райвиконкому. Ярославові Дмитровичу тоді не виповнилося і тридцяти. Спочатку він заперечував, мовляв, то не моє, але талановитого спеціаліста запевнили, що в нього все вийде. І справді, вийшло.
А трохи пізніше, у 1982 році, Ярослав Дмитрович уже працював заступником начальника обласного фінансового відділу. Пан Ярослав зізнається, що чи не кожного разу, змінюючи місце роботи, йому доводилося вибудовувати нові механізми праці, вирішувати організаційні й проблемні питання. У цьому він завжди розраховував на підтримку колективу. І колеги не підводили свого мудрого, чуйного і людяного керівника.
— І сьогодні завдячую людям, з якими доводилося працювати, за те, що були готовими сприяти у змінах, одне одному допомагали, одні від одних збагачувалися досвідом, у роботі дотримувалися принципів поваги та взаєморозуміння, — зазначає мій співрозмовник.
Співробітники підтримали Ярослава Дмитровича й тоді, коли довелося упорядковувати роботу банківської установи. Варто зазначити, що 1987-го в Радянському Союзі відбулася реорганізація банків. Для обласного відділення новоствореного «Агропромбанку» довго не могли призначити керівника. Врешті обрали Ярослава Дмитровича.
Перші місяці на цій посаді були надзвичайно складними, передусім через відсутність приміщення, де мала би розташуватися установа. Пан Ярослав довго випрошував його, стукаючи у щораз інші двері чиновницьких кабінетів. Усе безрезультатно. Врешті подався до обласного керівництва з ультиматумом: поки не виділите приміщення — нікуди звідси не піду. Того дня начальство скликало круглий стіл і радилося з 10.00 по 17.00. Будівлю «Агропромбанк» таки отримав. Але яку! Приміщення було абсолютно не-пристосованим для функціонування банківської установи.
Капітальний ремонт споруди тривав майже рік. А потім Ярославові Дмитровичу подякували за роботу і знову перевели в обласний фінансовий відділ, тепер уже начальником. Пан Ярослав пропрацював на цій посаді до 2004-го. Згодом був обраний депутатом облради, очолював обласну комісію з питань бюджету. І сьогодні у свої 75 пан Ярослав не відійшов від фінансового життя краю — він є консультантом голови обласної бюджетної комісії.
Запитую гостя про його захоплення і зацікавлення. Ярослав Дмитрович у відповідь усміхається: вільного часу, каже, надзвичайно бракує. Цінні хвилини дозвілля проводить за книжкою або на дачі, там має змогу присвятити себе думкам. А ще — спілкується із рідними: дружиною, дітьми, внуками.
Отримане почесне звання стало для пана Ярослава душевною приємністю і винагородою за понад півстолітню працю у сфері економіки краю. Тим паче, за кілька місяців Ярослав Дмитрович відзначатиме 55-ліття безперервної роботи в цьому напрямі.
— Я завжди ділився своїм досвідом з колегами, говорив їм правду та довіряв. Тому приємно, що мої звершення є достойно оцінені, — каже наш почесний краянин.
Фото з вільних джерел і Віри ПЕРУН
Прокоментуйте