У цій досконалій картині життя такими природними і справжніми були бажання численних перехожих якнайшвидше потрапити до своїх наповнених теплом, любов’ю і спокоєм домівок. Хтось швидко виходив зі свого офісу, сідав в автівку і мчав додому, хтось поспішав на маршрутку чи тролейбус, а хтось забігав у найближчий магазин, щоби купити щось до святкового столу.
Лише самотній хлопчик років восьми брів поволі засніженим тротуаром і нікуди не поспішав. Його поношена курточка була явно не до сезону, штанці короткі й брудні, а стоптані черевики давно «просили їсти». У скоцюрблених пальчиках хлопчина тримав гроші, яких йому вистачить на половинку здешевленого хліба. Але щоб його придбати, треба зачекати, коли зачинятиметься магазин. Тоді й можна буде купити омріяний хліб за півціни.
А поки що хлопчина безцільно блукає вулицями міста, щоби пришвидшити наближення вечора. Тут він побачив дитячий магазин, на вітринах якого виблискувала всяка всячина для дітей. Хлопчик вирішив зайти, аби хоч трохи зігрітися.
Так, блукаючи між рядами з товаром, потрапив у взуттєвий відділ. Чорні, білі, рожеві, коричневі, бордові; середні, більші й менші чобітки, черевички, сандалики, здавалося, витанцьовували перед очима. «Ех, мені хоча б одну пару чобіток, — подумав хлопчина. — Боже, яким би я був щасливим!» Дитина так поринула у роздуми та споглядання, що незчулася, як хтось лагідно обійняв її за плечі.
— Що ти шукаєш, хлопчику? — лагідно промовила поважна пані літнього віку.
— Нічого, — злякано відповів хлопчина. — Я просто зайшов зігрітися. Вже йду.
— Постривай, але ж тебе щось тут зацікавило, — продовжувала жінка. — Здається, я здогадуюся що, — сказала вона, ковзнувши поглядом по дірявих черевиках.
І, взявши хлопчика за руку, зняла з полиці блискучу пару новеньких черевиків. Потім придбала в іншому відділі шість пар теплих шкарпеток. І це було ще не все. Вона попросила в персоналу миску з теплою водою і, примостившись у віддаленому куточку, вимила хлопчикові ноги, одягла шкарпетки і попросила взути нові черевики. Інші п’ять пар шкарпеток запакувала, подала дитині й сказала:
— А тепер можеш іти.
Маленький бідолашний хлопчина прикипів своїм щасливим поглядом до очей незнайомки і запитав:
— А ви що, дружина Бога? Бо я тільки з Ним говорив про те, що в мене зовсім зносилися черевики і скоро доведеться ходити босоніж.
У відповідь жінка лише всміхнулася і погладила хлопчика по голівці. Бо вона, звісно, була звичайною жінкою, котра в передноворічний вечір шукала, кому можна було б подарувати краплинку милосердя, щоби цей жорстокий світ збагатів хоча б крихтою доброти.
А що робитимемо ми з вами, друзі, в святі вечори? Кому подаруємо свою любов, ласку, тепло душі? Зігріймо хоча б одну обділену долею душу — і з невимовною радістю ступаймо в Новий рік. Поспішаймо чинити добро — і воно не забариться повернутися до нас сторицею.
Наберу ув обійми тепла
І любові, і ніжності, й ласки,
Подарую краплинку добра,
Стану феєю доброю з казки.
Пригорну до грудей цілий світ.
Всім, що маю, із ним поділюся.
Й в круговерті дарованих літ
Словом щирим до вас доторкнуся.
Бо так хочу залишити слід,
Добрий слід у житті у земному.
Перш ніж скінчиться тут мій політ
І покличуть у небо додому…
Оксана ГУДЗЬ.
с. Огризківці Лановецького району.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте