УЖЕ ТРЕТІЙ РІК ТРИВАЄ ВІЙНА НА СХОДІ УКРАЇНИ, ТРЕТІЙ РІК НАШІ БІЙЦІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ НАМ МИР ТА СПОКІЙ, ТРЕТІЙ РІК ДОПОМАГАЮТЬ ЇМ І ВОЛОНТЕРИ. СЕРЕД НИХ — КОЗАЦЬКО-ДЕСАНТНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ ОСЕРЕДОК ІМЕНІ ПЕТРА БАЙДИ-ВИШНЕВЕЦЬКОГО. НЕЩОДАВНО ПРЕДСТАВНИКИ ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО КОЗАЦТВА ВІДСИЛАЛИ ЧЕРГОВУ ДОПОМОГУ НАШИМ БІЙЦЯМ.
Наказний отаман Тернопільського обласного коша українського козацтва, генерал-хорунжий Володимир Мосейко розповів, що їхній осередок був заснований шостого жовтня 2013 року перед Революцією Гідності. Спершу вони займалися питаннями екології і патріотичним вихованням молоді. А з початком Євромайдану взяли під свою охорону тернопільський Євромайдан, мали свою сотню і в Києві. Звідти попрямували на схід. Брали участь у боях в Іловайську, Дебальцеві тощо. Хлопці, що повернулися зі сходу, займаються волонтерством, адже знають, наскільки нашим бійцям потрібна допомога.
— З початком війни ми поставили перед собою мету: об’їздити всі передові позиції в Луганській і Донецькій областях, — зазначив Володимир Мосейко. — У 2015 році ми це зробили. Але у зв’язку з тим, що війна продовжується, ми також продовжуємо займатися волонтерством.
2017 року це вже третя поїзка волонтерів на схід. Цього разу попрямували на Світлодарську дугу, у селище Луганське, де перебуває батальйон «Тернопіль», командир якого Володимир Катрук, а також в Авдіївку, Піски та Мар’їнку.
Плануючи поїздку, волонтери зв’язуються із громадськими організаціями, ті розголошують інформацію про збір допомоги на місцях. Допомогу надають жителі області, зокрема співпрацюють з Чортківщиною, Кременеччиною, Збаражчиною, Зборівщиною, Лановеччиною та іншими районами. Волонтер показав мені вже пофасовані коробки з допомогою, на яких слова вдячності й найщиріших побажань для бійців.
Коли запитала у Володимира Олексійовича, чого найбільше нині потребують бійці (маючи на увазі матеріальні речі), він, не задумуючись, відповів: «Уваги, любові й молитви».
— Сьогодні є дуже багато скептиків, мовляв, волонтерський рух затихає, — каже Володимир Мосейко. — Але він не може затихнути, оскільки там наші брати, друзі, батьки й діти. Для них не так важливі ті речі, що ми привозимо, як увага, знання того, що тут про них не забувають. Тоді вони знають, за кого і за що боронять країну.
Пан Володимир розповів, як одного разу приїхали з допомогою в Авдіївку. Неподалік стояв воїн, якому було близько сорока років. Він стояв з банкою салату в руках і плакав.
— Я запитав: «Чого ти плачеш?» А він каже: «Я відчув рідний дім, домашнє тепло та ласку». Для них найважливіше — що ми їх любимо, поважаємо й пам’ятаємо. Вони воюють для того, аби ми тут жили нормальним повноцінним життям.
Одна поїздка на схід займає у волонтерів близько тижня, проїжджають понад три з половиною тисячі кілометрів. Живуть разом з бійцями, бачать їхні проблеми та стараються покращити перебування там.
Володимир Мосейко каже, що чимало є адресних передач. І немає значення, де перебуває людина: чи за сто кілометрів від волонтерів, чи навіть більше, вони обов’язково доставляють передачу. Адже знають, що для бійців пакунок з дому — це найтепліше і найдорожче серцю.
Саме із такою адресною передачею прийшла до волонтерів і Наталія Фоменко, дружина бійця 72-ї окремої механізованої бригади, в момент, коли мені показували коробки із харчовою продукцією. Жінка розповіла, що чоловік вже третій рік служить у зоні АТО. На брак продуктів харчування чи одягу ніколи не скаржився. Каже, що насамперед їм важлива моральна підтримка.
— Я вдячна волонтерам, що вони роблять таку добру справу. Бійцям важливо знати, що ми про них пам’ятаємо. Вони також дуже цінують, коли дітки передають малюнки чи інші ручні вироби. У цьому відчувається душа.
Волонтери везуть бійцям продукти харчування, одяг, генератори, тепловізори, біноклі тощо. Везуть усе, окрім зброї. Перед поїздкою телефонували бійцям на Світлодарську дугу, питали, чого найбільше потребують.
— Мені сказали привезти варення і молока, — каже Володимир Олексійович. — Тож Тернопільський національний технічний університет ім. І. Пулюя (там вже двадцять років працює Володимир Мосейко, і саме ТНТУ виділив приміщення для збору допомоги) на чолі з ректором Петром Володимировичем Яснієм зібрали варення та мед. Люди принесли молоко, крупи, макарони, закрутки та інші продукти.
Перед тим як волонтери вирушили в дорогу, благословив їх отець Петро Кучер. Він каже, що найперше, чим ми можемо допомогти бійцям, це щирою молитвою. «Боже слово — це основне», — зауважив отець.
У вечірній та вранішній молитві не забудьте згадати про бійців, яким ми завдячуємо спокоєм та миром. Згадайте про наших захисників і попросіть Господа для них ласки та терпіння. З Божою допомогою ми вистоїмо: хлопці – на сході, а ми — тут, у тилу.
На фото: волонтери готуються до виїзду; Володимир МОСЕЙКО вантажить коробки з продуктами в машину.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте