НАПРИКІНЦІ МИНУЛОГО РОКУ ТЕРНОПІЛЛЯ СКОЛИХНУЛО ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЖАХЛИВИЙ ЗЛОЧИН: ЧОЛОВІК, КОТРИЙ ВІДБУВАВ ПОКАРАННЯ ЗА ЖОРСТОКЕ ВБИВСТВО П’ЯТИРІЧНОГО ХЛОПЧИКА І ВИЙШОВ НА ВОЛЮ ЗА ТАК ЗВАНИМ ЗАКОНОМ САВЧЕНКО, ВБИВ МАТІР ЦІЄЇ ДИТИНИ, ТІЛО РОЗЧЛЕНУВАВ І ВИКИНУВ У РІЧКУ. УБИВЦЯ БУВ ЗАСУДЖЕНИЙ ДО 14 РОКІВ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ, А ВІДСИДІВ ТІЛЬКИ ВІСІМ ІЗ ПОЛОВИНОЮ. ДО СЛОВА, МАТІР ПРОБАЧИЛА НЕЛЮДУ ВБИВСТВО СВОЄЇ ДИТИНИ І НАВІТЬ ВИЙШЛА ЗА НЬОГО ЗАМІЖ, КОЛИ ТОЙ ПЕРЕБУВАВ У В’ЯЗНИЦІ…
Коли в сім’ї пекло
Такий зачин — промовисте пояснення того, чому в Україні стрімко зросла кількість злочинів з домашнього насильства. Так званий закон Савченко дозволив амністувати найнебезпечніших злочинців, що становлять неабияку загрозу для суспільства. Але передусім на неї наражаються члени сімей учорашніх в’язнів і, щонайжахливіше, — діти.
Проте не тільки закон Савченко роздмухує вогнище насильства в родинах. Жити стало важче. Безробіття і злидні багатьох заганяють у глухий кут. Люди спиваються й озлоблюються. І зганяють свою злість на тих, хто під рукою. Зазвичай на слабших, на найбеззахисніших.
Спробу захистити їхнє право не наражатися на насильство в сім’ї зробили члени тернопільської громадської організації «Інформаційно-правовий центр «Права людини», провівши дослідження «Ми проти домашнього насильства». Торік упродовж десяти місяців громадські активісти моніторили ситуацію на території нашої області та України загалом і привернули до проблеми увагу громадськості, оприлюднивши результати.
Статистика вражає, бо якщо у 2013 році в Україні було зареєстровано 6494 звернення щодо насильства в сім’ях, з яких 1412 — від дітей, то торік лише за півроку — 27254 звернення, з них 2283 — від неповнолітніх. За даними Мінсоцполітики, протягом шести місяців минулого року до центрів соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді надійшло 48427 звернень постраждалих від насильства в сім’ї.
Щороку правоохоронці реєструють від 116 до 174 тисяч заяв про факти вчинення насильства в сім’ях, ставлять на облік 66—95 тисяч осіб. Кількість осіб, що перебувають на профілактичному обліку за вчинення насильства в сім’ї, щорічно зростає і наближається вже до 100 тисяч.
Як повідомили в головному управлінні Національної поліції в Тернопільській області, станом на перше січня цього року на обліку стояли 1983 особи, які вчинили насильство щодо членів своїх сімей. Серед них 1880 чоловіків, 96 жінок і семеро неповнолітніх. Торік на обліку перебували 1869 осіб (1763 чоловіків, 97 жінок і 9 дітей). Але вже за два місяці 2017 року поліція області зареєструвала 534 заяви про вчинення насильницьких дій у сім’ях. Складено 515 адміністративних протоколів. Для порівняння: протягом 2014 року в області було зареєстровано 641 звернення щодо домашнього насильства (541 — від дітей), у 2015-му — 572 (499 — від дітей).
Розуміємо, що люди звертаються в поліцію тоді, коли вже несила терпіти. Скаржаться директори шкіл, старости сіл, коли нездорова ситуація в деяких сім’ях уже виходить за рамки приватності. І страшно уявити, як процвітає насильство в сім’ях насправді. Адже під ним закон велить розуміти «будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї щодо іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і заподіюють йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю».
Безсилля проти насилля
Керівник дослідження «Ми проти домашнього насильства» Олександра Гриньків наголошує: насильство в сім’ї одночасно порушує кілька прав людини. Закони України гарантують захист від нього, але нормативно-правові акти мають переважно декларативний характер. Чітких механізмів протидії домашньому насильству нема, як і процедури захисту жертв від подальших насильницьких дій, погроз тощо. Не регламентована відповідальність посадових осіб за нездатність запобігти насильству чи розслідувати його випадки.
— В області недостатньо посад соціальних психологів та соціальних педагогів, у місцевих бюджетах не передбачені достатні кошти для фінансування діяльності таких фахівців. Люди непоінформовані про можливість уникнення домашнього насильства, про заходи захисту від нього, — констатує керівник проекту. — На жаль, на початкових стадіях його просто не виявляють. Розглядають заяви про насильство в сім’ї здебільшого правоохоронні органи за фактами його вчинення. При цьому жертви домашнього насильства вказують на відсутність ефективної допомоги.
За словами Олександри Гриньків, учасники групи з реалізації проекту побували у 53 населених пунктах 12 районів нашої області й побесідували із 220 особами. На будь-які запитання щодо домашнього насильства відмовилися відповідати 80 осіб: 18 чоловіків і 62 жінки. Жодна особа не погодилася надати свої анкетні дані, підписати лист респондента. Усі просили не фотографувати, не знімати на відео, не записувати розмову на диктофон.
Вочевидь, люди бояться і загострення стосунків зі своїми домашніми тиранами, і розголосу. Бо ж соромно і страшно почуватися в небезпеці у власному домі, що мав би бути фортецею, в колі найрідніших людей.
— Не треба проводити якихось глибинних досліджень, аби зауважити ненормальність у стосунках між дітьми й батьками — достатньо просто поспостерігати, — каже Олександра Гриньків. — У супермаркетах, на вулиці, на ринку, в парках ми часто стаємо свідками ситуацій, коли батьки кричать на дітей чи б’ють їх. Навіть коли маленька дитина на прогулянці падає і починає плакати, мама замість заспокоїти ще дає їй кілька ляпасів.
На жаль, за таке «виховання» в нас не штрафують. Матір не притягнуть до відповідальності, поки не станеться біди, поки тілесні ушкодження не впадуть у вічі іншим людям, а ті не поскаржаться правоохоронцям. Щоправда, не так давно в одному з районів області хлопчик-підліток сам звернувся до поліції з тим, що п’яний батько «виховує» його кулаками. Але це виняток — зазвичай діти бояться щось комусь говорити, бо не впевнені, що їх захистять.
Сімейні тирани — злочинці
Механізмів боротьби з сімейними тиранами є кілька: дільничний поліціянт складає адміністративний протокол і скеровує його до суду, а суд уже вирішує, як карати розбишаку; поліціянт виносить захисний припис (цьогоріч в області їх винесли 19); порушника скеровують на проходження корекційної програми (з початку року її пройшли 37 осіб).
Суд за насильство в сім’ї зазвичай штрафує, але штрафи винуватцям — як мертвому кадило. Те саме й з громадськими роботами. Виносячи захисний припис, дільничний поліціянт контролює неврівноважену людину, телефонує, навідує, тому це, як правило, практикують у випадках із дітьми. Неефективні й корекційні програми в кризових центрах. Це відпочинок для деспотів зі звільненням від домашньої роботи, де їх розважають психологи, яких загалом ніхто серйозно не сприймає.
— Представники структурних підрозділів, відповідальних за реалізацію державної політики щодо запобігання насильству в сім’ї, акцентують на неефективності корекційних програм, — підтверджує Олександра. — Особи відвідують їх під примусом, подекуди і під пильним оком дільничного інспектора. Штрафи додають зайвих матеріальних проблем сім’ям, громадські роботи потребують відповідальності з боку сільської чи селищної рад.
— Треба змінювати законодавство і карати за насильство в сім’ї суворо, — вважає начальник сектору в справах сім’ї та молоді Теребовлянської райдержадміністрації Галина Майор. — Якщо розбишака помахає тиждень сокирою в лісосмугах під пильним наглядом поліції — навряд чи йому після цього захочеться розмахувати кулаками. Якщо захочеться — ще місяць робіт при суворому пісному раціоні. Не виправився — ізолювати. І переглянути суми штрафів, бо не може штраф за насильство над дитиною бути меншим, ніж за вкрадений баняк.
Весь цивілізований світ безкомпромісний щодо сімейного насильства. А як у нас поставляться до жінки, котра заявить у поліцію, що її гвалтує законний чоловік? Хто серйозно відреагує на заяву жінки про те, що чоловік забороняє їй працювати, вимагає звітувати про кожну витрачену копійку? За мужем жінка мала б почуватися, як за кам’яною стіною, проте найбільше випадків скоєння насильства в сім’ях — за чоловіками. За тими, хто мав би захищати, підтримувати, підставляти плече, а не здіймати руку, кохати, а не гвалтувати, утримувати сім’ю, а не позбавляти її найпотрібнішого.
Тож за результатами моніторингу члени громадської організації розробили низку рекомендацій Верховній Раді України, Кабміну, Мінсоцполітики, органам виконавчої влади та місцевого самоврядування в області тощо. Але попри рекомендації варто було б зобов’язати всіх, хто уповноважений викорінювати сімейне насильство з нашого життя, подивитися в очі одній нашій дівчинці. Вона потрапила до центру соціальної реабілітації після того, як її ледь не задушила мама. Як же ця дитина дякувала людям, які забрали її з сім’ї! Як просила не повертати її мамі ніколи й нізащо!
А тим часом її мама погрожує спалити хату старості села, котрий повідомив поліцію про те, що вона знущається з дитини…
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте