ЦИМИ ДНЯМИ В ТЕРНОПІЛЬСЬКІЙ АРТ-ГАЛЕРЕЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ХУДОЖНИКІВ УКРАЇНИ ВІДКРИЛАСЯ ВИСТАВКА РОСТИСЛАВА БОРТНИКА «163. МИСТЕЦТВО ЗАРАДИ ПАМ’ЯТІ». МИТЕЦЬ РОДОМ ІЗ БЕРЕЖАН, ПРАЦЮЄ ТА МЕШКАЄ В АВСТРІЇ.
Якщо охарактеризувати експозицію з, так би мовити, технічного боку, то її складають насипи пшениці — всього дев’ять тонн. Але зерно — символ. Символ людей, котрі загинули в часи Голодомору.
На відкритті Ростислав Бортник розповів, що задум виставки постав із роздумів про Голодомор. А для того, щоби наочно показати масштаби трагедії, використав насипи із зерна. Кожен такий — не довільна гірка. Митець — архітектор за фахом — звик працювати із цифрами, тому, вивчивши матеріали, де зафіксовані дані про Голодомор, вирішив візуалізувати їх. Порахувавши кількість зернин у кілограмі, наочно продемонстрував, скільки українців депортували під час колективізації та Голодомору, скільки проживало в радянській Україні до геноциду і скільки після, про яку кількість жертв штучно створеного голоду писали у звітах італійські та німецькі консули, яке число невинно вбитих називали сучасники тих подій, скільки українців стало жертвами голоду 1932—1933 років… Дані надав Інститут демографії та соціальних досліджень ім. В. Птухи НАН України.
Щодо назви — то в її основі підрахунки середньостатистичної кількості зерен у п’яти колосках. 7 серпня 1932 року Й. Сталін та Л. Каганович ухвалили постанову ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності». У народі цей документ назвали «Законом про п’ять колосків». Згідно з ним, за зібрані п’ять колосків у полі людей карали ув’язненням у концентраційних таборах на десять років із конфіскацією майна чи розстрілом. Закон фактично забирав в українців право на життя.
Можливо, у деяких глядачів виставки виникне запитання: а чи мистецтво це? Гадаю, що так, адже, як і кожен твір мистецтва, ця виставка спонукає замислитися та по-іншому подивитися на світ. Світ добре знаний, але часто далекий. А що більше, побачене вражає — і як формою подачі, так і тим, що за нею стоїть. Катарсис? Очевидно, що так, якщо глибоко зазирнути в себе й осмислити масштаби.
На відкритті виставки Ростислав Бортник сказав, що експонування — не кінець проекту. Пшениця мала б переродитися — у планах висіяти зерно, але не на поля, а в місцях, де б за його проростанням споглядали люди. Приміром, на клумбі перед галереєю. І цей розрив шаблонів — пшениця на клумбі? — раз по раз повертав би людей до роздумів на тему Голодомору.
Фото авторки
Прокоментуйте