УСПІШНИМИ ХУДОЖНІ КОЛЕКТИВИ СТАЮТЬ НЕ ЗА ЩУЧИМ ВЕЛІННЯМ І ЧИЇМСЬ ХОТІННЯМ. ЗА ЦИМ ЗАВЖДИ ВЕЛИКА ПРАЦЯ, ЕНТУЗІАЗМ І ЖЕРТОВНІСТЬ ЇХНІХ ТВОРЦІВ. ДВАДЦЯТИП’ЯТИРІЧНА ІСТОРІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО ГАЛИЦЬКОГО КАМЕРНОГО ОРКЕСТРУ — ЯСКРАВЕ ТОМУ ПІДТВЕРДЖЕННЯ. ЗА СЛОВАМИ ЙОГО ЗАСНОВНИКА І НЕЗМІННОГО ДИРИГЕНТА ТА ХУДОЖНЬОГО КЕРІВНИКА, НАРОДНОГО АРТИСТА УКРАЇНИ ВАСИЛЯ ФЕЛЕНЧАКА, ОРКЕСТР СЬОГОДНІ ПЕРЕБУВАЄ НА ТВОРЧОМУ ПІКУ, АЛЕ ТІЛЬКИ МАЕСТРО Й САМ КОЛЕКТИВ ЗНАЮТЬ, ЯКИХ ЗУСИЛЬ ЦЕ ЇМ ВАРТУВАЛО.
Галицький камерний був створений у 1991 році на честь проголошення Незалежності України і до 2000-го функціонував при палаці культури «Ватра». Ним тоді опікувався генеральний директор підприємства Роман Яремчук, який дуже любив камерну музику. В палаці культури підприємства в ті роки кипіло творче життя. Зокрема, великий резонанс мали світські вечори, на які запрошували найвідоміших політиків та діячів культури України. Вони, зокрема, подарували тернополянам зустрічі з В’ячеславом Чорноволом, Ніною Матвієнко, Ліною Костенко, Мирославом Скориком. І на всіх отих зустрічах натхненно грав Галицький камерний оркестр під орудою тоді ще чорночубого підтягнутого диригента Василя Феленчака.
Заслухавшись його виконанням, Ліна Костенко мовила: «Ну хто сказав, що в Україні немає еліти. Подивіться на цей оркестр, послухайте його музику — і ви зрозумієте: в України є майбутнє». Це звучало і як благословення, і як певною мірою пророцтво: чутливе серце поетеси зуміло вловити справжню потугу молодого творчого колективу та передбачити його майбутні злети. До речі, Ліну Василівну того ювілейного вечора згадували не раз, адже святкування відбувалося 19 березня, у 87-й день народження нашої славетної поетеси. Їй музиканти Галицького камерного надсилали найщиріші вітання і присвятили виконання одного з музичних творів. Думаю, тієї миті затепліло на серці великої Ліни, хоч вона і не могла здогадуватись, хто спричинився до цього.
«Ватрівський» період був доволі успішним у житті музикантів оркестру: вони багато виступали, гастролювали, зокрема за кордоном, брали участь у фестивалях, музичних конкурсах. І раптом у 2000-му все обривається: колектив розформовують через брак фінансування. Три роки Василь Феленчак боровся за збереження Галицького камерного. В які тільки двері не стукав, до кого тільки не звертався. Напевно, тоді й посивів його розкішний чуб. Довгождане доленосне рішення 2003-го ухвалив тодішній міський голова Богдан Левків: оркестр став муніципальним, тобто міським, і міськрада взяла його на своє утримання. Як згадував на ювілейному вечорі Богдан Євгенович, тоді було суцільне безгрошів’я, тож кошти на фінансування оркестру взяли з «дорожної» статті. Вирішили, що всіх ям на дорогах міста все одно не залатають, а кілометр-другий нових доріг ситуації теж не врятує. Тож дорожній «пиріг» трохи урізали й ті гроші віддали на утримання Галицького камерного.
«Я нині дякую Богові, що ми тоді ухвалили багато правильних рішень і спорудили, зокрема, пам’ятники Данилові Галицькому, Йосифу Сліпому, Іванові Горбачевському та зберегли Галицький камерний оркестр, хор національно-патріотичної пісні «Заграва», ансамбль воїнів-«афганців» «Долг»… Тож нині кладу до ваших ніг, дорогі оркестранти, усі квіти Тернопілля — лісові та польові», — розчулено завершив свій виступ Богдан Левків.
Того дня було багато охочих виступити й привітати уславлений колектив з двома ювілеями: з його 25-річчям та 70-річчям незмінного художнього керівника і диригента оркестру, народного артиста України Василя Феленчака. Окрім уже згадуваного Б. Левківа, вітали ювілярів настоятель архікатедрального собору Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці о. Орест Павлівський та міський голова Сергій Надал, інші представники влади, колеги по музичному цеху й колишні музиканти, що тепер на інших роботах, вчорашні учні Василя Андрійовича, а нині музиканти «Київської камерати». Один з них, контрабасист Назарій Стець, навіть взяв участь у ювілейному концерті.
За чверть століття музичної діяльності муніципальний Галицький камерний оркестр дав понад півтори тисячі концертів, створив десятки знакових програм. Серед останніх варто згадати такі: «Музика проти війни», «Любов врятує світ», «Золоте сузір’я України», «Джаз і не тільки», «Музика світового кіно», традиційні різдвяні програми, успішний проект «Для тих, хто в дорозі», а також створені при активній співпраці з тернопільським поетом Олегом Германом мистецькі імпрези «Хресне сходження», «Три молитви митрополита» й програми, присвячені Тарасові Шевченку «Читаю Шевченка і лячно мені. У кожному слові — теперішні дні», «Читаючи Шевченкові листи».
Насиченою була й мистецька частина ювілейного вечора. Звучали, зокрема, твори Фелікса Мендельсона, Петра Чайковського, Кароля Шимановського, Роберта Лонгфілда, Джона Мілфорда Раттера. Українську музику представляли два твори багаторічного друга Галицького камерного Ростислава Бабича «Плотогони» та «Ой під вишнею». Справжньою окрасою концерту став «Самотній пастух» Джеймса Ласта, де віртуозна гра оркестру поєдналась з не менш віртуозним соло на ребрі (інструменті, що складається із багатьох сопілок) заслуженого артиста України Мирослава Бабчука. Зворушливо звучала і пісня Джона Ленона та Пола Маккартні «Вечір важкого дня», привільно було і джазовим мелодіям: «Блюзові» Дюка Елінгтона та прем’єрній «Рапсодії в стилі блюз» Джорджа Гершвіна, яку вперше зіграв Галицький камерний. Успішним, на мій погляд, був і експериментальний виступ оркестру з дитячою народною хоровою капелою «Зоринка». Слухачі дуже тепло прийняли усі три твори, виконані обома самобутніми колективами, а спільне піднесене «Алилуя» Ф. Генделя було гідним завершальним акордом цього незабутнього ювілейного вечора.
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте