Минулої п’ятниці, 10 березня, рідні та близькі, численні друзі щиро привітали зі славним шістдесятилітнім ювілеєм керівника Заліщицького районного комунального підприємства «Колос» Ігоря Мамалигу. В чарівному містечку, обвитому, наче петлею, сивим Дністром, рід Мамалиг, до речі, віддавна вважали спортивним.
Усе через капітана самобутньої місцевої футбольної команди Степана Мамалигу, який у п’ятдесятих-шістдесятих роках минулого століття чи не кожної гри на своєму полі разом з партнерами не втомлювалися демонструвати, як це буває, коли на глядацьких трибунах яблукові ніде впасти. Справжнім кумиром уболівальників суджено було стати Степанові Федоровичу. А його синові, який змалку навряд чи хоча би день теж обходився без м’яча, доля приготувала не менш відповідальні випробування. Коли після закінчення факультету фізичного виховання Тернопільського педагогічного інституту молодий спеціаліст повернувся до рідного міста й набув потрібного досвіду роботи шкільним учителем, земляки, здається, ні миті не сумнівалися, хто має і повинен організовувати фізкультурно-спортивну роботу в районі.
Адже і в невістки Степанові Федоровичу молодий Мамалига привіз аж із гандбольної столиці Запоріжжя відому спортсменку Ольгу, з якою разом навчався у виші, і з часом їхні старші син із донькою, Роман та Олена, теж домоглися непоганих успіхів у спорті. Чемпіонами області, щоправда, не в дідовому з батьковим футболі стали, а в баскетболі.
Зрештою, в цьому, мабуть, і набутий з роками професійний секрет Ігоря Мамалиги, який тривалий час очолював фізкультурну організацію краю, успішно працюючи завідувачем відділу райдержадміністрації. Для того, аби більшість земляків стала прихильниками здорового способу життя, регулярно займалася тим чи іншим видом спорту, одних лише закликів недостатньо. А ось коли чи не кожного з радістю зустрічають на стадіонах і майданчиках, у спортивних залах, щотижня проводять для них різноманітні змагання, тоді бажання стати учасником тих чи інших стартів неминуче переросте в потребу.
А сам Ігор Степанович, п’ять років тому передавши після виходу на пенсію естафету молодим, заслужений для себе відпочинок знайшов у… такій звичній для себе праці організатора. Але вже районних фізкультурно-спортивного товариства «Колос» та осередку обласного відділення Національного олімпійського комітету України. І з віком, повірте, ентузіазму у ветерана аж ніяк не меншає. Проведені торік у Синькові фінальні старти XXVI сільських спортивних ігор Тернопільщини — зайвий тому доказ. Як і традиційні змагання юних олімпійців у Товстому і Заліщиках.
— Усе, як і десять, і двадцять років тому, — зізнався на прощання ювіляр. — Хіба помічники нові підросли — онуки Нейтан і Владислав, без яких нині не обходяться жодні організовані дідусем змагання.
Фото автора
Прокоментуйте