Наскільки ми цінуємо життя? Чи насправді конкретно воно важливе для цього світу? Часом здається, що ніщо в цьому житті не має змісту й сенсу, бо зрадила найдорожча людина чи лікарі поставили жорстокий діагноз — безпліддя. Та все-таки є Хтось, Хто цікавиться нами. Це — Бог. Він бачить нас в іншому світлі, ніж ті люди, які навколо. Для Нього ми не просто хтось із натовпу. Бог дивиться на кожного як на особистість, бажає, щоб ми жили в щасті, любові й пошані одне до одного. А підтвердження цьому — багато прикладів із життя.
Софія страждала від частих нападів депресії. Ті, хто знав її, здогадувалися про причину: Софія вже десять років як вийшла заміж, а дітей Господь не дав. Дивиться на малят, які з мамами гуляють біля будинку, й сльози навертаються на очі. Скільки разів уявляла таке маля — рідне, схоже на неї й чоловіка Юрка — в себе вдома! Лікарі, до яких зверталася, були непохитні у висновках: обстеження дають однозначний результат — материнство неможливе.
Якось Софія, яка дуже рідко користується громадським транспортом, бо має власну автівку, випадково їхала тролейбусом. А там — народ звідусюди, простий, балакучий. Почула, як жінка похилого віку розповідала сусідці про лікаря, який зцілює не тільки медичними препаратами, а й словом, в якому чимала сила. «Люди не мають грошей на відвідування пристойних медичних закладів, тож і ходять по таких цілителях», — подумала тоді. Але настирлива думка про лікаря не покидала жінку. Зрештою Софія і собі вирішила відвідати цього цілителя тіла й душі, як подумки його назвала.
Це був старенький лікар, який колись практикував у великому місті, а тепер переїхав до села. Відчинивши двері помешкання, відразу помітила, що живе скромно, багато молиться — на стінах і полицях чимало образів, лампадка…
Він поставив їй багато запитань, записував відповіді, спостерігав за нею в повній тиші. Раптом встав і сказав їй без виписування будь-яких ліків: «Зараз ідіть додому. Читайте Біблію щовечора по годині. Через місяць-чотири я вас знову огляну». Софія пішла від нього без жодного слова, ошелешена простотою поради. Вона подумала, що лікар вирішив понасміхатися над нею. «Я прийшла проконсультуватися з лікарем, а не священиком», — така думка крутилася в її голові дорогою додому.
І все ж послухалася поради — читала Біблію щовечора. «Адже це безкоштовно, — думала вона. — Спробую ще й цей варіант лікування». Софія багато читала, а одного дня раптом відчула потребу помолитися. Зверталась до Бога гаряче, щиро, від усієї душі… Так відбувалося щовечора.
Минуло кілька місяців. Софія відчула, що в її сприйнятті світу сталися чудові зміни: вона раділа кожному дню, не нервувала через дрібниці, прощала вчинки близьких, які раніше викликали в неї обурення і злість. Внутрішня гармонія опанувала її єство, вона іншими очима, безмежно люблячими, дивилася і на коханого Юрка. Невдовзі знову настав час відвідати старенького лікаря.
— О! Будь-хто може побачити, що ви — вагітна! — вигукнув він, лише побачивши Софію. — І це без усіляких ліків… Я бачу, що ви дотримувалися моїх порад. Це й не дивно, адже Софія в перекладі «мудра». Тож ваша мудрість і терпіння перемогли.
І знову Софія була ошелешена: ніяких ознак вагітності не помічала. Лише через кілька тижнів, коли видалося, що занедужала, й пішла до поліклініки, з’ясувалося: таки вагітна! Тоді полетіла на крилах до старого лікаря з подякою.
— Не дякуйте мені, — відповів той. — Дякуйте Богові! За те, що почув ваші щирі молитви й не допустив розлучення в родині. Що б не сталося, не припиняйте приймати Божі ліки!
У Софії та Юрка народилася донька, яку назвали Богданка. Не випадково: вирішили, що це дитя подарував їм Господь. Тож нехай Богом дана дівчинка, її батьки, як постановила родина, не забувають про це.
Отака правдива історія про віру, надію, любов, які побудували для родини щасливе життя.
Георгій МЕЛЬНИК.
м. Ланівці.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте