ДОРОГІ БРАТИ І СЕСТРИ! У СВЯТІ ПАСХАЛЬНІ ДНІ, ВІД ВОСКРЕСІННЯ ІСУСА ХРИСТА І АЖ ДО ЙОГО СЛАВНОГО ВОЗНЕСІННЯ, МИ ВІТАЄМО ОДНІ ОДНИХ РАДІСНОЮ ЗВІСТКОЮ «ХРИСТОС ВОСКРЕС!» І У ВІДПОВІДЬ КАЖЕМО: «ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!»
Щодо воскресіння мертвих, то хіба ви не читали слова Божого, яке вам каже: «Я Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова! Бог не мертвих, але живих!» Саме ця фраза в особливий спосіб підкреслює нам, що до тих наших рідних і близьких, які вже закінчили своє земне паломництво і відійшли до вічності, ми маємо ставитися не як до померлих, а як до живих, що живуть іншим, ніж ми, життям, яке ми називаємо «життям після смерті», або ж «загробним».
У Символі Віри є такі слова: «Вірую у воскресіння мертвих і життя майбутнього віку». Тому сьогодні ми задумуємось над воскресінням, над суттю поняття «життя вічне». Саме з нашим Спасителем, з Ісусом Христом у світ прийшло справжнє і остаточне воскресіння. Чому ми це стверджуємо? Все дуже просто. Адже випадки воскресіння мертвих траплялися і раніше. Більше того, сам Ісус неодноразово воскрешав своєю владою померлих. Згадаймо, наприклад, як Він воскресив юнака з Наїну, про що знаємо з Євангелія від Луки, чи чудесне воскресіння Лазаря з Вифанії. Про останню подію можемо прочитати в Євангелії від Івана. Але водночас це було, так би мовити, тимчасове воскресіння, що не звільнило вповні їх з-під влади смерті.
Натомість зовсім іншим є воскресіння, явлене світові Ісусом Христом, що очікує всіх померлих наприкінці віків, напередодні останнього Суду. Подивімося на Христове Воскресіння. А при цьому передусім маємо зазначити, що Він воскрес у тілі. Іноді, в певних відгалуженнях християнства, зустрічаються твердження, буцімто Христос вповні не воскрес, а являвся своїм учням в дусі. Це, звичайно, нонсенс, який заперечує Святе Письмо, і насамперед — Євангеліє. Прочитаймо, зокрема, слова Євангелія від св. Луки (24:36—43): «Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: «Мир вам!» Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать. Та Він сказав їм: «Чого стривожилися? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на Мої руки та на Мої ноги: це ж Я сам. Доторкніться до Мене та збагніть, що дух тіла і костей не має, як бачите, що Я їх маю». Сказавши це, Він показав їм руки і ноги. А як вони з радощів не йняли Йому ще віри і чудувалися, Він сказав: «Чи маєте ви тут що їсти?» Вони ж подали Йому кусень печеної риби. Він узяв його і споживав перед ними».
Подібне Христос вчинив у відповідь на заперечення Його воскресіння апостолом Хомою на прізвисько Близнюк, — Хомою невіруючим. Цей момент описаний в Євангелії від Івана (20:24—29). Не будемо зараз повністю його цитувати, лише нагадаємо, що апостол Хома не повірив у тілесне воскресіння і побажав наочних свідчень цього. І Господь у відповідь на його сумнів і невір’я, явив невіруючому Хомі ці знаки: «Подай сюди твій палець і глянь на Мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік Мій. Та й не будь невіруючий, — а віруючий». Так сказав Христос Хомі, і додав: «Побачив Мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували».
Це останнє зауваження стосується також і нас. Так само, як і засторога та повчання апостола Павла з Першого послання до коринтян (15:12—20): «Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, — як же дехто між вами кажуть, що немає воскресіння мертвих? Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес! А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра наша! Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо свідчили про Бога, що воскресив Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі. Бо як не воскресають мертві, то і Христос не воскрес! Коли ж Христос не воскрес, то марна віра ваша, — ви ще у своїх гріхах, отже, ті, що й померли у Христі, загинули. Коли ми надіємося на Христа лише в цьому житті, то ми — найнещасніші з усіх людей! Але ж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток серед покійних».
Ці слова апостола дуже промовисті й важливі, адже з одного боку — це повчання, з другого — засторога від єресей і зневіри, а ще з іншого, й, мабуть, це найважливіше для нас, — слова надії: на воскресіння мертвих, воскресіння плоті і на вічне життя з Богом. Воскресіння, обіцяне Христом і проповідуване Його апостолами та цілою церквою, вказує на остаточний сенс нашого людського життя і остаточне призначення всього Божого створіння. Той самий апостол Павло проголошував: «Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через Того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках» (Рим. 8:19—22).
Тож наприкінці часів Бог покличе всіх померлих до нового життя, що ніколи не промине. Кожна людина знову оживе у своєму власному тілі, як це відбулося із Христом. Але водночас це не буде цілком те тіло, що ми маємо тепер. Адже згадаймо хоча б те, що, воскреснувши у своєму тілі, Христос водночас міг проходити крізь стіни, був невпізнаним навіть найближчими учнями. Тобто нове тіло буде водночас і людське, і досконале, перемінене, таке, що вповні бере участь в остаточному стані спасіння або ж покарання. Таким чином у спасінні має брати участь вся людина — з душею і тілом. Саме тому остаточне воскресіння з мертвих є чимось абсолютно іншим, ніж те, що було в того ж Лазаря, коли воскресіння було лише поверненням до життя в тому самому тілі, що існувало й перед смертю.
Воскресіння Ісуса Христа є початком, заповіддю і причиною воскресіння всіх людей. Господь Ісус, добровільно віддаючи себе на смерть, переміг її своїм воскресінням і заповів воскресіння наше, давши й нам надію воскреснути з мертвих: «Я є воскресіння і життя. Хто в Мене вірує, хоч би й помер, буде жити» (Ів. 11:25). Тому загальне, остаточне воскресіння є виразом панування над світом Бога, Котрий перемагає смерть і дає життя.
А що ж таке те життя? Це буде не земне життя, про яке ми хоча б щось знаємо, а життя вічне, що обіцяв нам Христос. Саме це поняття означає не тільки буття людини після смерті. В богословському, в біблійному розумінні «вічне життя» означає спасенний люд, що перебуває в присутності Бога і має Його любов. «Коли настане досконале, недосконале зникне. Коли я був дитиною, говорив, як дитина, думав, як дитина, міркував, як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче. Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж — обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний» (1 Кор. 13:9—1). Ці слова апостола Павла чітко відображають важливу суть вічного життя. Є повнота єдності з Богом, участь у житті Пресвятої Трійці — в любові та єдності Отця, і Сина, і Святого Духа.
Не можна вічне життя трактувати примітивно, як янголяток з крильцями, що літають поміж хмаринками, або так, як це описував в «Енеїді» Іван Котляревський. Це абсолютно не так. Не можна дивитися на такі високі та незбагненні поняття земними очима. Вічне життя — це набагато вища цінність, значно ширше поняття, яке ми просто фізично не можемо ані уявити, ані тим більше описати. Але разом з тим ми знаємо про нього найважливіше — те, що нам об’явив через пророків, і, головне, через свого Єдинородного Сина сам Господь Бог, Творець Всесвіту. Це те, що вічне життя — не міф, не казка, а істина, і те, що вічне життя — це перебування у повній єдності з Богом, в повноті Його любові й у світлі Його незбагненної слави. І брами саме такого життя відкрив нам, кожному з нас, своєю смертю і славним Воскресінням возлюблений Божий Син, наш Господь і Спаситель Ісус Христос. Тому прославляймо Бога за цей дар і приходьмо до Нього, а найкращою допомогою в цьому є наше гідне земне життя, щира і часта молитва та велика любов до Бога і до ближнього. І тоді винагорода за це буде чудовою та набагато перевищить усі наші примітивні земні прагнення і бажання!
о. Микола СУС.
с. Дзвинячка Борщівського району.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте