СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА… ЯКЕ УКРАЇНСЬКЕ СЕРЦЕ, ЗАКОХАНЕ В РІДНУ КУЛЬТУРУ, НЕ ОЗВЕТЬСЯ НА ЦЕ ІМ’Я. СПІВАЧКА СВІТОВОЇ СЛАВИ, У РЕПЕРТУАРІ ЯКОЇ БУЛО ПОНАД 60 ПАРТІЙ ОПЕРНОЇ КЛАСИКИ. У ЯКІЙ КРАЇНІ ВОНА НЕ ВИСТУПАЛА Б, ЇЇ ЗАСИПАЛИ КВІТАМИ ГЛЯДАЧІ. ЯК СТВЕРДЖУВАВ ВИДАТНИЙ ІТАЛІЙСЬКИЙ ПОЕТ ДЖОУЗЕ КАРДУЧЧІ, ДЕ ПРОХОДИТЬ СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА, «ВИРОСТАЮТЬ ТРОЯНДИ І СПІВАЮТЬ СОЛОВ’Ї».
Палкими шанувальниками її великого таланту та щирими друзями було багато тогочасних прославлених композиторів, диригентів, співаків, музикантів, художників. А Джакомо Пуччіні подарував їй свій портрет із написом: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй» — на знак вдячності, що у знаменитому міланському театрі «Ла-Стела» вона врятувала його оперу «Чіо-Чіо-сан» після попереднього гучного провалу. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Федір Шаляпін та інші тогочасні оперні гранди. Серед її численних нагород та відзнак було, зокрема, і звання «Вагнерівська примадонна XX століття».
А вона, будучи на вершині світової слави, не втомлювалась повторювати: «Моя візитна картка — це пісні рідного краю». У своїй інтерпретації вона виконувала їх скрізь, де б не виступала. Адже Соломія Крушельницька була не лише видатною оперною співачкою, а й незрівнянною камерною виконавицею. І рідну пісню вона чула, мабуть, як ніхто інший. Це відчували навіть іноземці. Так, італійська поетеса С. Алерамо писала про нашу видатну землячку: «Здавалося, що вона поринала в море звуків і випливала звідти вся просякнута музикою. Таке враження у мене було особливо тоді, коли вона співала українських народних пісень, пісень свого рідного краю».
Про ці та багато інших цікавих фактів із життя уславленої співачки нагадало тернополянам музичне дійство «Соломія Крушельницька» за однойменною п’єсою нашого сучасника, знаного в краї письменника Богдана Мельничука, що відбулося в обласній філармонії. У ролі Крушельницької виступила заслужена артистка України Віра Самчук. Вона поволі із зали піднялася на сцену — в розкішній сукні, що так пасувала їй, гримі та зачісці «під Соломію», з гордою поставою, що здавалося, то сама Крушельницька зійшла з портрета, який висів над сценою, і стала перед рідною публікою. Розглянулась навсібіч і почала свій відомий монолог: «Питаєте, звідки я родом?.. Я родилась на Поділлі, підростала в Тисові коло Болехова, а доростала таки на Поділлі, в Білій коло Тернополя…»
Неквапно лилася розповідь, відсвіжаючи у нашій пам’яті історію життя найвідомішої у світі української співачки. Не скажу, що Віра Самчук перевтілилась у свою героїню. Ні. Але її мова, поведінка на сцені, її шарм, інтелігентність, щирість слів, хочеться вірити, були дуже близькими до «оригіналу». Гарна робота актриси поза рідним театром, який нині не тішить її новими ролями.
Розповідь Віри Самчук про долю славетної співачки перепліталась музичними номерами. Народна артистка України Наталія Лемішка, солістки філармонії Наталія Присіч і Оксана Малецька виконували українські народні пісні та оперні арії з репертуару Соломії Крушельницької. В усіх трьох виконавиць сильні з великим діапазоном голоси, тож вони змогли показати усю красу народного мелосу та складність оперних партій, які виконувала у першій половині XX століття наша славетна землячка. А на завершення дійства у записі прозвучав голос самої Соломії, яка співала одну з улюблених своїх пісень «Вівці мої, вівці».
Увесь вечір на сцені був симфонічний оркестр обласної філармонії під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Мирослава Кріля. Партнером Віри Самчук у відтворенні життєпису С. Крушельницької став лауреат міжнародних конкурсів читець Андрій Оленин. А режисером музичного (хоча правильніше було б сказати — літературно-музичного) дійства була Ганна Ніколайчук.
Шкода тільки, що побачило його не так уже й багато людей. Стільки праці в його проведення вклали актори, музиканти, а зала філармонії була напівпорожньою. Важка на підйом пішла нині публіка. Бачу це і по філармонії, і по театру, і по кінопоказах у палаці кіно та в галереї «Бункермуз». Останні взагалі безкоштовні: іди і дивись новинки українського кіно та шедеври світового. Інколи йдуть, а інколи приходить лише декілька ентузіастів. Чи такі вже перенасичені тернополяни культурними заходами, чи настільки збайдужіли до них, чи все ще не привчені сприймати своє, рідне? Тоді саме час повчитися у Соломії Крушельницької, як треба цінувати українське. І не тільки тому, що воно наше (хоча і тому також), а й тому, що там справді багато речей достойних, повчальних, талановитих, здатних збагатити наші розум і душу.
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте