Тільки нещодавно придбала книжку Володимира Сушкевича «Листи до друга», що побачила світ у видавничому домі «Вільне життя». Розповіла про неї своїм знайомим, друзям, однокласникам, котрі теж охоче купили її та дуже мені вдячні. Кілька книжок я надіслала своїм знайомим за межі Тернополя.
Мала велике задоволення, коли читала «Листи до друга», бо вони повернули мене в далеке дитинство і юність, адже Володимир Сушкевич описував ті події, свідком яких була і я.
Так про Тернопіль могла писати тільки людина, безмежно закохана в це місто. Людина, котра народилася в ньому, добре бачила всі зміни, що відбувалися протягом десятиліть, пережила воєнне лихоліття, пам’ятала скрутні часи, коли доводилося стояти в довжелезних чергах за хлібом, борошном та іншими продуктами.
Я теж дитина війни і пам’ятаю ті скрутні часи, що описані в «Листах до друга». Ще книжка цікава тим, що в ній багато світлин Тернополя давніх і теперішніх — для порівняння.
Добре пам’ятаю ту річку, що текла на місці сучасного ставу, бо в ній я навчилася плавати. Ми, дітлахи, брали з дому наволочки з подушок, над водою надували їх, лягали зверху й так навчалися триматися на воді.
Пам’ятаю, як біля колишнього пивзаводу (в кінці вулиці Білецької) утворилося з численних джерел невеличке мілке озерце. Ми забігали в нього й чимскоріш вибігали, бо вода була крижана й проймала до кісток.
Я мешкала тоді на вулиці Котляревського, неподалік парку біля озера. Як тільки вечоріло, з танцмайданчика долинала музика. Особливо запам’яталася мені пісня у виконанні Клавдії Шульженко: «Я люблю тебя, мой старый парк, и твои аллеи над рекою. Я люблю тебя, мой старый парк. Сколько связано с тобою».
Ми з подругою бігали в парк, ставали біля танцмайданчика і спостерігали за парами, котрі танцювали, бо нам, школяркам, було заборонено ходити на танці. А слово вчителя для нас було законом.
…Запам’яталися фільми, на які важко було дістати квитки. Зали були вщерть переповненими. Завдяки технічному прогресу я тепер маю свої улюблені фільми на дисках і з великим задоволенням переглядаю «Великий вальс» про Й. Штрауса, «Міст Ватерлоо» з незабутніми Вів’єн Лі й Робертом Тейлором, «Весняний вальс» із Діною Дурбін, а ще «Королева Шантеклера» з Сарою Монтьєл, «Дама з камеліями» з Гретою Гарбо, «Пусть говорят» із Рафаелем та багато інших.
Я добре пам’ятаю події та героїв книжки Володимира Сушкевича. І пані Зелінську (Несуся), і пана Стаха. Пані Зелінська носила на голові білу пов’язку з червоним хрестом. Вона була розумною жінкою, але вдавала із себе божевільну, тому що випрошувала в людей гроші, оскільки пенсії не мала та ще утримувала хвору сестру.
Пан Стах мав чудовий голос! Йому би виступати на великій сцені, але тоді ніхто не звертав уваги на таланти. Стах завжди, коли проходив біля міліціонерів, вигукував: «Хай живе радянська міліція!» А ще пан Стах міг відімкнути будь-який замок без ключа. Тому його викликали на поміч, коли «заїдало» замки, але свого секрету він нікому не видавав.
Книжка «Листи до друга» — неоціненна спадщина для нас, наших дітей, внуків, котрі знають лише новий відбудований Тернопіль. Їм буде цікаво дізнатися про те, яким місто було колись.
Звертаюся до тих, хто ще не придбав цієї книжки. Зайдіть у редакцію «Вільного життя плюс», що в Тернополі на вулиці Гетьмана Сагайдачного, 9, навпроти пам’ятника Іванові Франку, й придбайте «Листи до друга». Отримаєте величезне задоволення.
Надсилаю до редакції витинанку з розповіддю В. Сушкевича про фільми «Міст Ватерлоо» і «Великий вальс» у рубриці «Зірки далекі і близькі». Надрукуйте це ще раз, будь ласка.
Богдана ГРИЦИНА.
м. Тернопіль.
«МІСТ ВАТЕРЛОО». У цій славетній стрічці є й українська стежина…
Фото з вільних джерел