Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а справляння плати за землю — Податковим кодексом України та Законом України «Про оренду землі». Про це нагадали в головному управлінні ДФС у Тернопільській області.

Відповідно до статей 269, 270 Податкового кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно ж із пунктом 271.1 статті 271 Кодексу базою оподаткування земельним податком є:

— нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XII Податкового кодексу;

— площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється в розмірі не більше трьох відсотків від їхньої нормативної грошової оцінки, для земель загального користування — не більше одного відсотка від їхньої нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь — не менше 0,3 відсотка та не більше одного відсотка від їхньої нормативної грошової оцінки, а для лісових земель — не більше 0,1 відсотка від їхньої нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 ПКУ).

Ставка податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів або в межах населених пунктів, встановлюється в розмірі не більше п’яти відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, а для сільськогосподарських угідь — не менше 0,3 відсотка та не більше п’яти відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, а для лісових земель — не більше 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки площі ріллі по області (пункт 277.1 статті 277 ПКУ).

У пункті 284.1 статті 284 Податкового кодексу встановлено, що органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території. Відповідно ж до пункту 286.1 статті 286 Кодексу підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.

Пунктом 287.2 статті 287 передбачено, що облік фізичних осіб — платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до першого травня.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до першого липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою в порядку, визначеному статтею 58 Податкового кодексу (абзац перший пункту 286.5 статті 286).

Особливості обчислення та сплати земельного податку встановлені статтями 286, 287 Податкового кодексу.

Отже нарахування податкових зобов’язань із земельного податку здійснюється індивідуально для кожної фізичної особи на підставі даних Державного земельного кадастру. Згідно з пунктом 288.1 статті 288 Кодексу підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (пункт 288.2 статті 288).

Пунктом 288.3 статті 288 визначено, що об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно ж до вимог пункту 288.5 статті 288 розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу:

— не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, — у розмірі не більше трьох відсотків їхньої нормативної грошової оцінки, для земель загального користування — не більше одного відсотка, для сільськогосподарських угідь — не менше 0,3 відсотка та не більше одного відсотка їхньої нормативної грошової оцінки;

— для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, — у розмірі не більше п’яти відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, для сільськогосподарських угідь — не менше 0,3 відсотка та не більше п’яти відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області;

— не може перевищувати дванадцять відсотків нормативної грошової оцінки.

Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285—287 розділу ХІІ Податкового кодексу України (пункт 288.7 статті 288).

Таким чином нарахування податкових зобов’язань з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності здійснюється на підставі договорів оренди таких ділянок.

Фото сектору комунікацій ГУ ДФС у Тернопільській області