Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України (ПКУ) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру; дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї). Про це нагадали в головному управлінні ДПС у Тернопільській області.

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 ПКУ власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Статтею 126 Земельного кодексу України встановлено, що офіційним визнанням і підтвердженням державою факту набуття або припинення відповідного права є державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року за номером 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» із змінами та доповненнями.

У разі переходу права власності на земельну ділянку або права на земельну частку (пай) від одного власника — юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося його право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником — починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

Оскільки пункт 286.5 статті 286 ПКУ встановлює щомісячний обов’язок виконання податкових зобов’язань з плати за землю за перебування ділянки або частки (паю) у власності та містить уточнення, відповідно до якого податкові зобов’язання з плати за землю виконуються «новим власником — починаючи з місяця, в якому він набув право власності», то при встановленні дати припинення податкових зобов’язань з плати за землю юридична особа має керуватися нормами пункту 287.1 статті 287 ПКУ в частині внесення плати за землю за фактичний період перебування у неї земельної ділянки у власності у поточному році.

Таким чином, у разі відчуження юридичною особою протягом року земельної ділянки, яка перебувала у її власності, земельний податок сплачується за фактичний період перебування земельної ділянки у власності такої особи — до дати реєстрації припинення юридичною особою речового права на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до згаданого Закону за номером 1952.

Фото пресслужби ГУ ДПС у Тернопільській області