ЯРОСЛАВ УГЛЯР З ТАКИМ ЗАХОПЛЕННЯМ РОЗПОВІДАЄ ПРО ОРИШКІВЦІ, НАВКОЛИШНІ СЕЛА, СТАРОВИННІ ЦЕРКВИ, ЩО СЛУХАТИ ЙОГО МОЖНА, НЕ ВІДВОЛІКАЮЧИСЬ, ДОВГО. ВІН ЗНАЄ ПОДРОБИЦІ З ІСТОРІЇ СВОГО КРАЮ, СЕЛА, ЩО СВОГО ЧАСУ БУЛО В ГУСЯТИНСЬКОМУ, А ТЕПЕР — ЧОРТКІВСЬКОМУ РАЙОНІ, ЯКІ, НАПЕВНО, МАЛО КОМУ ВІДОМІ, НЕ ЛИШЕ З КНИЖОК, А Й З РОЗПОВІДЕЙ ЗНАЙОМИХ ТА РІДНИХ, ЩО ДАВНО ПІШЛИ В ЗАСВІТИ, СВІДКІВ ПОДІЙ СТОЛІТНЬОЇ ДАВНИНИ. «НАШ КРАЙ — БЛАГОДАТНИЙ», — КАЖЕ ПАН ЯРОСЛАВ, ПІДТВЕРДЖУЮЧИ СЛОВА ЧИСЛЕННИМИ ФАКТАМИ.

Це й справді так, бо Господь наділив цю місцину природними багатствами й людьми, які вміють розпорядитися ними на благо громади. Я — про Ярослава Угляра, в якого в готельно-туристичному комплексі «Орися» є відомі своїми лікувальними властивостями ропні купелі. Як розповів п. Ярослав, це унікальна високом інералізована вода з великим вмістом солі, брому, йоду, яку видобувають у Гусятині. До ропної купелі додають ще й бішофіт, що підсилю є її лікувальну дію.

— Ця ропа унікальна, — розповідає пан Ярослав. — Допомагає при хворобах опорно-рухового апарату, дихальних шляхів, шкіри, серцево-судинних захворюваннях, при гіпертонії, цукровому діабеті, гінекологічних захворюваннях. Ропна купіль має розслабляючі властивості, заспокоює при нервових розладах, стресах, депресіях.

СВОГО ЧАСУ САНАТОРІЇ У ГУСЯТИН І, де лікували цією ропою, були відомі на всю Україну. «Я, коли працював керівником в одному з господарств району, спеціально брав путівку в цей санаторій і їхав у столицю. Тільки за путівку міг придбати десять-двадцять тонн заліза чи труб, арматури, — пригадує пан Ярослав. — Так цінувалася гусятинська ропа». Минуло чимало часу, поки самому пану Ярославові спало на думку використовувати ропу в готельному комплекс і. Розповів, що коли порівняв склад гусятинської ропи й тих вод, що в Закарпатті, то сам здивувався: ропа нічим не поступається, а за деякими показниками значно краща. «Там є дармове тепло — вода вже тепла тече з-під землі. Мені треба нагріти її дровами. Люди їдуть до нас, бо вона лікує, — каже пан Ярослав. — На власні очі бачив цей процес одужання. Молода жінка з Чернівців приїхала вперше, показала свої підпухлі руки, пальці… Я навіть засумнівався, чи зарадить ропа при такому стані. Сам не вірив, що вона може допомогти. Пройшла жінка в нас ропні ванни три дні, а на четвертий показала мені результат. Я був приємно вражений — опухлість зійшла, руки набули нормального вигляду. Відтоді уже й не дивуюся, бо приїжджають до нас чимало тих, хто хворіє на поліартрит, ревматизм, і розповідають про поліпшення свого стану».

КОМПЛЕКС «ОРИСЯ» РОЗТАШОВАНИЙ НА ТРАСІ ТЕРНОПІЛЬ— ЧЕРНІВЦІ. Тут зупиняються проїжджі, щоб поїсти, поспілкуватися, а нерідко — переночувати й випробувати на собі ефект ропних ванн. Знаючи про цілющі властивості ропи, навіть лікарі її рекомендують. «Я того лікаря-ревматолога в очі не бачив, а він написав у рецепті чоловікові поруч зі списком пігулок «ропні ванни в «Орисі». Мене це приємно здивувало, тепло на душі стало… Чоловік приїхав кілька разів до нас і визнав: допомагає. Зустрічався і з такими, хто до цього скептично ставився. День-два полікувався і на тиждень пропав. Через місяць приїжджає і каже: «Мені після того стало легше — тиск нормалізувався, серце перестало боліти». Я знаю людей, які мають цукровий діабет — кілька разів приїхали до нас, а потім розповідали, що на дві-три одиниці впав цукор. Тож ще не повністю досліджений вплив ропи».

 Щодо складу й властивостей ропи свого часу проводили серйозні дослідження. Унікальність її в тому, що ця солонюща вода — з глибини 770 метрів. Туди не потрапляють пестициди, гербіциди чи добрива, вона екологічно чиста на відміну від вод наших морів, де на узбережжях — пластик, відходи, які море вже не взмозі «переробити».

— Повірте, я тим хворим людям, які приїжджають, сподіваючись у нас підлікуватися, задурно надавав би можливості отримувати ці процедури, — каже пан Ярослав. — Та минає тиждень, а тобі треба купити дрова, заплатити за світло, газ, видати людям зарплату… Як він розповідає, принцип його роботи — не нашкодити. Чоловік має дозволи й ліцензію на видобуток ропи із свердловини, договір з Українським науково-дослідним інститутом медичної реабілітації та курортології МОЗ України, що в Одесі. «До війни до нас приїжджала звідти спеціалістка. Вона дивувалася: «Ярославе, ваша вода недооцінена». Маю рекомендації з інституту: до скількох градусів нагрівати воду, скільки часу можна в ній перебувати, адже в людей є захворювання серця чи інші хвороби, щоб їм не нашкодити. До речі, після ванни треба винести із собою «соляний плащ». Тобто не змивати сіль. Бажано підсохнути і легенько витертися рушником — у порах нашої шкіри ропа продовжу є працювати», — розповідає власник туристичного комплексу.

ХТОСЬ ПРИЇЖДЖАЄ В «ОРИСЮ » З ЛІКУВАЛЬНОЮ МЕТОЮ, хтось — і відпочити, й оздоровитися. Приємно побувати в парних з травами полину, м’яти чи меліси, у басейнах із гідромасажем. Особливі тут — чани. «Це така сила! — каже пан Ярослав. — Чотири століття до нашої ери римляни використовували чани для оздоровлення, адже тоді не було ані лікарень, ані аптек. І тепер за старими рецептами додаємо туди хвойний екстракт, різнотрав’я, щоб підсилити оздоровчий ефект. Помічаю, люди, які ходять у сауну, басейн, дбають про себе — менше витрачають коштів на ліки. Здоров’я — найцінніше, що є в людини. Коли ти здоровий, то багато хочеш, усього доб’єшся».

 ЯК КАЖЕ ЯРОСЛАВ УГЛЯР, дуже цінує те, що в нього працює чудовий персонал, який підтримував його і в добрі часи, й тоді, коли навесні цього року в «Орисі» виникла пожежа. Є ті, хто покинув Україну через війну. Але він вірить, що після Перемоги вже наступного дня на кордоні буде черга в Україну, додому. «Поприїжджають українці, — каже він. — Бо хто ми десь? Тут, на своїй землі, ми — господарі. Щодо пожежі, то ніколи не думав, що так станеться. Винятково людський фактор. Склалося все в один день: вітер, іскра — пожежа. Ще коли будували, припустилися помилок. Накриваючи дах, замість мінеральної вати використали пресовані морські водорості. Думали, що буде краще в оздоровчих цілях. На той час мали документи, що ці водорості не бояться вогню. Та за дванадцять років, напевно, вони пересохли… На початках переживав, а потім до цього почав ставитися по-філософськи. Падають багато, але сильний той, хто встав. Треба бути сильним . Якось прочитав цікаву бувальщину. У 30-х роках минулого століття у США відомий учений мав хімічну лабораторію. Одного дня до нього прибігає син і каже: «Тату, біда, твоя лабораторія горить». Учений спокійно подивився і відповів: «Біжи ще маму заклич, щоб подивилася, а потім — знайомих…» Згодом зібралися його працівники і запитують, мовляв, ви так спокійно поставилися до пожежі, а де ми будемо працювати. Учений відповів: «У тому, що сталося, є один великий позитив. Треба сподіватися, що там згоріли всі ті помилки, які були допущені мною і вами ». І я підтримую тепер цю думку — на все є своя причина. Учений відбудував лабораторію і мав там досягнення. Я також уже майже відбудував те, що згоріло, й виправив помилки».

 Помічаю, що в «Орисі» відбудована зала, яку називають танцювальною. «Ми тут понад п’ятдесят концертів влаштовували ще до 2014-го, — каже пан Ярослав. — Хто тільки в мене не був… «Піккардійська терція» тут співала, Іван Попович, Іво Бобул, Степан Гіга. Нині, коли гинуть наші хлопці, мені так тяжко… Не до концертів. Але без надії не можна. Треба вірити, що все буде добре, бо недарма ж стільки молодих хлопців щодня під зливами куль і «градів» на сході країни. Я роблю, що можу — нікому не відмовляю для армії…»

 ЯКЩО ЛЮДИНА АКТИВНА, БАГАТОГРАННА, ДОПИТЛИВА, то вона не обмежується однією справою, має різнобічні інтереси. Це також про Ярослава Угляра. Одне з його захоплень — краєзнавство. «Колись приїдете, я покажу вам старі й дуже цікаві дерев’яні церкви, що є в нас, — каже пан Ярослав. — Які там двері, які на них ручки! Це варто побачити». Його любов до своєї землі, її історії вражає. —

Не перестаю повторювати, що наш край благодатний. Ось паралельно з асфальтною дорогою, якою ви їхали, є польова. Її називали цісарською, — розповідає Ярослав Угляр. — Нею цісар Австро-Угорської імперії їздив до Чернівців. Коли Дмитро Гнатюк в «Орисі» давав концерт, розповів, що виходив чимало кілометрів цією дорогою. Він навчався у Львівській консерватор ії і пішки добирався цим шляхом додому — в Мамаївці, що в передмісті Чернівців. З Кіцманя до Львова цією дорогою добирався і Володимир Івасюк. Я про це дізнався, гордий був, що таке місце в нас є. Це ж свята дорога! Дивіться, у Скалі-Подільській, а раніше її називали Скалою-над-Збручем, у церкві брав шлюб перший президент України Михайло Грушевський. Я там встановив би меморіальну дошку. Тіло Романа Шухевича після його загибелі якою дорогою везли зі Львова? Тільки цією. Тут немає села, де не побував би Іван Франко, немає дороги, якою він не ходив би. В Оришківцях сто відсотків був, бо моя бабця у 1908 році бачила Івана Франка — він приходив до місцевого священника Семена Білінського. У 1914-му цією дорогою підводами їздив до Чорткова, Залі- щиків, Борщева Лесь Курбас із мандрівним театром «Руська бесіда». Всесвітньо відомий оперний співак Мирослав Старицький їздив цією дорогою до Копичинців, звідки його дружина, також співачка, Євгенія Ласовська…

СЛУХАТИ РОЗПОВІДІ ПАНА ЯРОСЛАВА ЦІКАВО. Але час біжить невблаганно. На закінчення розмови запитую, що планує після Перемоги.

— Хочу урізноманітнити водні процедури, — відповідає Ярослав Угляр. — Читаю і перечитую книгу монаха, який став лікарем, Себастьяна Кнейпа «Моє водолікування ». Звідти багато запозичив, наприклад пораду почергово змінювати для організму холодну воду гарячою — так тренуються судини, це для них своєрідна гімнастика. Адже в нас тепер на першому місці серцево-судинні захворювання, а згодом таких випадків стане більше — стрес додасть. Тож треба тренувати, загартовувати організм. А вода — це життя, нам дала її природа, Господь. Користуйся водою, лікуйся! Спеціальну доріжку хочу зробити: при ходьбі нею одна нога — в холодній воді, друга — в гарячій. Так тренуватимуться судини. Цього року вже б зробив, але війна…

 Валентина БАЦА.