В кожного міста мають бути власні легенди, ключові місця й постаті, власний фольклор та атмосфера. Саме це й створює автентичний дух урбаністики, наповнює звичайні вулиці й площі цілісним, завершеним сенсом. Над створенням саме такого сенсу й атмосфери в Чорткові працює Остап Барановський — художник, викладач образотворчого мистецтва в Чортківській мистецькій школі. Поспілкувалися з митцем про його світогляд і діяльність, любов до малих містечок і Чорткова зокрема, а також про книжку «Пригоди Чорткавера», автором якої він є і котра нещодавно вийшла друком, щоб продовжити одну надзвичайно цікаву та оригінальну історію…

«Всю цю красу будували наші діди і прадіди»

Остап Барановський — різностороння творча особистість. Окрім мистецтва й літератури, його життя пов’язане і з музикою. «Маю музичну освіту, написав тексти кількох альбомів для відомого тернопільського гурту «Фіра», — розповідає мій співрозмовник. — А ще мене дуже цікавить історію та етнографія наших маленьких міст — я сам родом з такого маленького містечка, з Хоросткова. І ще з дитинства, буваючи в таких містах, я помічав якісь їхні особливості… Наприклад, у мене стояла на полиці книжка «Айвенго» Вальтера Скотта — там у ілюстраціях були присутні величні замки, вежі, … Ніде навколо нічого подібного я не бачив, але помічав певні відголоски такої архітектури в наших маленьких містечках. Адже сецесія як архітектурний стиль розквітнув на наших теренах в період Австро-Угорщини — він трошечки імітує якісь неоготичні мотиви, з цими невеличкими вежами, вітражами, стриманим рослинним орнаментом, певною несиметричністю планування, металевими оздобами. Це все мені нагадувало ті середньовічні замки з книжок, і справляло сильне емоційне враження.

Крім того, там є те, те що дітям подобається особливо — це певна кишеньковість. Якщо поїхати, наприклад, у Копичинці — містечко дуже маленьке, впродовж години його можна обійти повністю. Але водночас воно таке казкове — з незвичними будівлями, своєю атмосферою. Коли приїжджав до Чоркова, завжди милувався величчю домініканського костелу, — і він мене приголомшував. Насправді, вражав уяву як ніщо інше. Стрімка, велична споруда, дуже красива — вона наче вийшла з книжок. І мова не лише про Чортків. Куди б ви не поїхали — чи в Бережани, чи в Підгайці — всюди знайдете цей шарм. Це певний культурний феномен, наслідок австро-угорського впливу — своєрідне європеїзоване середовище, котре потрібно лише зберігати і плекати. Тим паче, що будували ці будинки, всю цю красу не лише умовні австрійці, угорці, чи поляки — будували їх, зокрема, й прості русини-українці, наші предки, діди і прадіди. Я відчуваю ці міста, дуже їх люблю, часто подорожую ними. Тут народжувалося, жило і працювало багато видатних людей — якби наші сучасники знали, хто ходив цими вулицями до них, вони б по-іншому сприймали цей міський простір і себе в цьому місті також. На жаль, люди часто не помічають краси, яка навколо них. Туристи іноді зауважують набагато більше якихось деталей, вміють відшукати особливе у звичайному.

Ось такі емоції та враження і спонукали автора до створення історії про Чорткавера — додався і досвід подорожей Європою, враження від літератури, кіно… А ім’я героя — «Чорткавер» — виникло з топоніма. Як розповідає Остап Барановський, це пов’язане з певними особливостями німецької фонетики. В часи австрійського панування місто на німецький манер називали «Чорткау», а мешканець Чорткова, відповідно, звучав як «чорткауер». «Іншими словами, це означає просто «чортківський». Такий своєрідний чортківський дивак, жартівник, веселий на вдачу чоловік, який розважає всіх, допомагає всім, не обтяжений ніяким побутом і зобов’язаннями — він просто собі вільний поет, який живе в нашому містечку, і тішить усіх городян своїми витівками, — ділиться митець. — Насправді такі люди є й сьогодні — ми знаємо їх, просто вони не діють так концентровано, як це описано в книжці. Має значення й те, що в епоху відсутності сучасних технологій люди більше спілкувались, траплялося більше різних непересічних ситуацій. Люди йшли на міський майдан, на ринок, не обов’язково для торгу. Адже там завжди відбувалося щось цікаве — певні міські інтермедії. Це я намагався відтворити у книжці — за таких умов і виступає мій герой. Звісно, він шукає цей фокус публіки, хоче привернути до себе увагу, але все це заради веселощів, розваг, задля загального добра».

Дитячі книжки — це дуже спеціальна історія

Цікаво, що Чорткавер як персонаж міського фольклору вже певний час тішить городян своєю присутністю. Ще три роки тому він відкривав новорічне свято у Чорткові ключами від Брами світла, — всі, хто був учасником чи свідком цього дійства, ніколи не забудуть ту особливу радісну атмосферу. А вже в буремному 2022-му Чорткавер офіційно замешкав на стіні міської публічної бібліотеки у форматі яскравого муралу, запрошуючи на затишне рандеву з книгою і вітаючи у такий спосіб рідний Чортків з його 500-літтям.

Але образ Чорткавера виявився настільки живим і справжнім, що з якихось окремих ілюстрацій та проєктів він перекочував у книжку — збірка «Пригоди Чорткавера» містить 12 віршованих новел і багато малюнків, вона дозволяє повніше познайомитись з особистістю веселого міського дивака і зрозуміти його, дещо приховану, на перший погляд, глибину. Що цікаво, Остап Барановський — автор і текстів, і люстрацій до книжки, що дозволило йому створити цілісний оригінальний концепт, повністю передати своє бачення цієї історії. Заглиблюючись у пригоди Чорткавера, розумієш, що ця книжка лише на позір може видатись дитячою, бо у віршованих новелах автора закладено дуже різноманітні, і часто — зовсім дорослі сенси. А ще важливо, що втілювати постать Чортквера для місцевої публіки зголосився Тарас Марчишин — викладач в музичній мистецькій школі, добрий давній приятель Остапа Барановського. Як розповідає автор про свого друга, «Тарас воював, був на Бахмутському напрямку, пройшов важкі випробування, але зберіг оце налаштування на творчість, бажання ділитися своїм артистичним талантом з оточенням».

Повертаючись до теми дитячої аудиторії, пан Остап каже, що насправді всі ми (а тим паче, Чорткавер)— трохи діти в душі, тож і чітке розмежування в його історії не потрібне.

«Звичайно, писати дитячі книжки — це дуже спеціальна історія, дуже спеціальне налаштування. Навчаючи дітей, вловлюю цю хвилю, розумію їх — розумію, чим вони живуть, якою мовою розмовляють. І оцією мовою я частково спробував розказати історію Чорткавера — але книжка, справді, не є виключно для дітей. Це, радше, така екскурсія в епоху, в міський контекст. Адже ми дуже мало про цей період знаємо, навіть про якісь етнографічні моменти: мову, вбрання тощо. Дуже цікаво досліджувати семантику, етимологію певних слів — звідки оце приблукало в наш галицький діалект, звідки це… В усьому цьому є бачу велику єдність культур — ми не такі далекі від Європи, як це нам довгі роки намагалися втлумачити», — наголошує Остап Барановський.

Багато руїн можуть бути перлинами нашого спадку

Книжка про Чорткавера — позавікова, вона щось розповість туристам, гостям міста, але розповість трохи й нашим дітям про ту епоху, якої вони не знають. «В одній із таких оповідей, де Чорткавер ходить по дротах, у жартівливій формі мовиться про те, як у Чорткові почали проводити електрифікацію. Це все реальні речі, це дуже цікаво, — ділиться окремими моментами сюжету автор. — Розповідається також і про маскарон (скульптурну прикрасу у формі голови фантастичної , навіть моторошної істоти). Чорткавер постійно ходив повз закинутий будинок із цим маскароном, який наводив жах на нього, й усіх інших людей також. Тож одного дня Чорткавер надягнув на це страхіття веселу маску паяца, — й відразу ж змінилося ставлення до нього, з цього будинку зробили театр, і все закінчилося щасливо (усміхається — У. Г.). Жага мого героя до пригод призвела до того, що він змінив долю цієї споруди, і в цьому є певна алегорія на наші сучасні підходи до історичного спадку. Буває, дивишся на якусь руїну і розумієш: вона може бути перлиною, музеєм, галереєю, освітнім центром ще чимось іншим… А вона стоїть і занепадає. І це не про те, що когось потрібно звинувачувати — просто ми тепер в таких умовах, така наша дійсність. Однак я закладаю тут такий посил, що в наших силах змінити цю ситуацію, просто треба дочекатись кращих часів».

До слова, про часи. На сьогоднішній момент Остап Барановський, здебільшого, занурений у волонтерство, у допомогу наших воїнам: «Розмальовуємо тубуси, ящики з-під снарядів, віддаємо все це на аукціони, організовуємо збори… На все інше майже не залишається ні сил, ані ресурсів. Тим більше я не думав, що в цей час видаватиму книжку — але знайшлась така шляхетна людина, Інна Баранова, котра стала своєрідним інвестором і навіть меценатом у цій справі. Вона чортків`янка, теж закохана в наше місто, в його історію, самобутню атмосферу. Вона повірила в мене, повірила в книжку, вклала у видання більшу половину грошей, я доклав решту, і так «Пригоди Чорткавера» змогли побачити світ».

Як уже мовилося, в книжці 12 сюжетів — а одна з новел під назвою «Літаючі книжки», сюжет якої відображений на згадуваному муралі, ще й стала основою для однойменного бук трейлеру. До речі, я переглянула цей буктрейлер — тобто короткий відеофільм, у якому в театралізованій формі звучить віршована оповідь про Чорткавера, котрий допоміг мудрому казкарю зловити книжки, розвіяні негодою — і окремим цікавим художнім елементом там є присутність у кадрі одного з номерів «Вільного життя плюс». Газету читає сам автор, і він же — певний прототип Чорткавера на сцені. Безсумнівно, така знахідка додає шляхетності образу пана Чорткавера і неабияк надихає.

На завершення розпитую пана Остапа про подальші творчі плани, пов’язані з особистістю Чорткавера. «Зараз потроху презентую книжку, знайомлю читачів із Чорткавером, — відповідає він. — А в майбутньому… Ось нещодавно я написав сценарій і режисував музично-театральну постановку «Квіткова крамниця», котра з успіхом кілька разів пройшла на сцені нашого Центру культурних послуг імені К.Рубчакової. А тепер маю запит від артистів нашого центру на якусь музичну виставу, і думаю що Чорткавер міг би стати персонажем такого мюзиклу… Але звичайно що, це — не тепер. Бо ми, наша країна і суспільство, перебуваємо в дуже напруженому стані, всі зусилля і кошти акумулюємо на підтримку війська. Тож поки що ідея з мюзиклом мусить почекати — але в перспективі, сподіваюся, вдасться її реалізувати».

Уляна ГАЛИЧ.

На фото: Остап БАРАНОВСЬКИЙ поряд із Чорткавером; під час презентації «Пригод Чорткавера» і створення муралу; ілюстрації до книжки, створені автором.