Ігор Крочак — військовий історик і журналіст, член УНА-УНСО, Спілки офіцерів України, у перші роки російсько-української війни, зокрема в 2014—2015, вів активну волонтерську діяльність на підтримку захисників, був прессекретарем і координатором громадської організації «Схід та Захід єдині». А в 2016 році пішов добровольцем на контрактну службу, відслужив у ЗСУ чотири роки. Сьогодні Ігор перебуває вдома, на Тернопільщині, продовжує свою діяльність як архівіст і історик. Про війну на сході і особливості роботи журналіста, фотографа на фронті — далі в інтерв’ю.

— Ви служили у бойовому розвідувальному підрозділі. Наскільки важливою є для виконання завдань цього профілю фотосправа, якою ви професійно займаєтеся вже більше тридцяти років?

— У цивільному житті я архівіст, оцифровую документи, знімаю значущі події, які відбуваються в Тернопільській області. На фронті я оператор-розвідник наземних комплексів розвідки. Фотосправа дуже потрібна в моїй спеціалізації, саме в роботі на передовій. Основа розвідки — це спостереження за ворогом з окопів нашої піхоти, в сірій зоні або на території противника. Відстежуєш пересування техніки, виявляєш вогневі точки та фотофіксуєш їх. Моя робота полягала в тому, щоб спостерігати, фотографувати, відсилати розвіддонесення. Головний принцип роботи розвідника — працювати непомітно. Тихо прийшов, тихо пішов — це наш девіз. Якщо розвідник стріляє — завдання вже провалене. Противник, звісно, в тому районі, де була виявлена розвідгрупа, повністю змінить конфігурацію, і вся зібрана інформація стане вже не актуальною.

— Чи потребувала служба на фронті особливої підготовки?

— Я був на строковій службі у радянські часи, ще до військового училища, зокрема в розвідувальній роті танкового полку. Тобто теоретичного військового досвіду предостатньо. Потім навчався на факультеті військової журналістики, що також багато дало мені. А в 90-х роках побував у гарячих точках СНД, із Литви писав матеріали для тернопільських та всеукраїнських газет. Вважаю, що це була підтримка і допомога литовцям у здобутті незалежності. Тобто був як теоретичний, так і практичний досвід, і він дуже знадобився.

Телескоп пристосували до камери для фотографування противника

— У перші роки російсько-української війни армії бракувало забезпечення, мабуть, не вистачало також оснащення цифровою фототехнікою. Як виходили із складних ситуацій?

— Я одразу віз із собою багато професійної апаратури. Допомагали також волонтери. Пригадую, коли привезли нам телескоп радянських часів, я змонтував його на стаціонарному пункті на одній з позицій нашої піхоти. Це був астрономічний прилад любительського ґатунку, але для того, щоб фотографувати зорі, передбачалося комплектування його фотоапаратом марки «Зеніт». По суті об’єктив з фотокамери знімався, і фотоапарат за допомогою різьбового кріплення приєднувався до телескопа. А в 2016-му на фронті я, за допомогою перехідних байонетних кілець фірми «Nikkor», прилаштував до нього сучасний цифровий «Nikon D70», що дало можливість фотографувати противника на досить великій дистанції зйомки, зокрема на віддалені чотири—п’ять кілометрів. Це дозволяло працювати в усіх діапазонах відстаней між нашими спостережними пунктами ворога. Адже дистанція між  українськими позиціями і противником в середньому становить від восьмиста до трьох тисяч метрів. Такий телескопічний пристрій дає змогу фіксувати бронетехніку, пересування підрозділів, як на передньому краї, так і в глибині оборони ворога. При цьому на фотознімку можна ідентифікувати тип техніки, її озброєння, кількість.

Колекція фотоапаратів, якими знімали військові журналісти

— Ви ще з курсантських років захопилися колекціонуванням фотоапаратів. За якими критеріями відбираєте їх?

— Старе фотообладнання — це моя гордість. Перший напрямок колекціонування — це фотоапарати українського виробництва марок «ФЕД» та «Київ», а другий — збір фотокамер, якими знімали військові фотокореспонденти та розвідники. Найдавніший фотоапарат у моїй колекції — це камера часів Першої світової війни, 1912 року випуску, фірми «Kodak» ліцензійного європейського виробництва. Такою технікою могли знімати українські січові стрільці, офіцери російсько-імператорської та німецької армій. Маю також радянську камеру марки «Фотокор» 1924 року, німецький фотоапарат «Agfa» 1938-го. У мене поки що немає жодної камери часів російсько-японської війни, але є інших періодів — це фотокамера «Canon» 1949 року, купив у комісійному магазині, таким фотоапаратом могли знімати під час війни в Кореї; «Nikon F1» періоду В’єтнамської війни, «Nikon FM2», який міг використовуватися фотографами в Афганістані під час війни, розв’язаної за підтримки СРСР.

— У вашу колекцію увійдуть сучасні фотоапарати, якими ви знімали російсько-українську війну?

— Так, бо я працював не тільки як оператор-розвідник окремого розвідбату, а й пізніше фотографував для інформаційного центру оперативного командування «Південь», писав матеріали як військовий журналіст.

Загальнонаціональні телеканали не мають ретранслювати меседжі, вигідні агресору

— Як ви ставитеся до заборони трьох українських телеканалів ZIK, «112 Україна» та «NewsOne»?

— Це давно треба було зробити. Рада національної безпеки і оборони України ухвалила правильне рішення. Нарешті ми почали працювати щодо каналів, які де-юре є українськими, але де-факто ведуть інформаційну політику, вигідну агресору. На загальнонаціональних українських телеканалах не повинні повторюватися тези російських телеканалів із так званого «руского міра». У фронтовиків це викликає справедливе обурення, і думаю, що в кожного справжнього мирного українця також.

— Ви повернулися із фронту три місяці тому. Чим плануєте займатися в подальшому?

— Я продовжую свою роботу як головний спеціаліст відділу Державного архіву Тернопільської області і далі працюю над формуванням національного архівного фонду, що передбачає збір та виготовлення фото-, відео-, аудіо-, фонодокументів, які можуть бути в майбутньому важливі для історичного вивчення наших часів.

Тамта ҐУҐУШВІЛІ.

Фото надав Ігор КРОЧАК.