Наперед знаю, що більшість читачів «Калини» не зрозуміють мене й осудять. Але я не чекаю розуміння — просто розповідаю свою історію, що може стати уроком для інших жінок у тому, як не треба поводити себе з чоловіками.
Так склалася моя доля, що вже близько десяти років зустрічаюся з одруженим чоловіком. Сама розлучена давно, дітей вивела в люди. Між іншим, не без його допомоги, бо їхній батько ними не цікавився ніколи.
Коли ми з Віталієм познайомилися, він жив на дачі через черговий конфлікт із дружиною. Поволі наші дружні стосунки переросли в кохання. Він тікав до мене від істерик дружини і постійних сварок удома. Ніколи не відмовлявся від обіду чи вечері, бо домашньою гарячою їжею його не балували. Часто мені доводилося знімати з нього сорочку, аби попрасувати. Я би в такому вигляді не випустила чоловіка сміття винести — не те що на роботу.
І згодом Віталій вирішив розлучитися, сказав про це дружині. Звісно, вона впала в істерику, намагалася викинутися з вікна. Хоча він обіцяв, що на майно претендувати не буде і підтримуватиме її та дітей фінансово і морально. Але тоді матір намовила дочку, щоби та налякала батька, ніби покінчить життя самогубством, якщо він піде від них. Жахлива інсценізація отруєння дитини таблетками спровокувала у Віталія серцевий напад. Він залишився в сім’ї, якщо це угруповання можна назвати сім’єю. Щодня сльози, докори, сварки — дружина навіть не намагалася змінитися, щоби втримати чоловіка. Врешті дочка, котрій, мабуть, теж набридла нездорова атмосфера в хаті, сказала батькові, щоби влаштовував своє особисте життя, вона його в цьому підтримає.
Але винахідлива дружина раптом… невиліковно захворіла. Я від самого початку не повірила в це, а Віталій укотре повірив, бо начебто з таким не жартують. З’ясувалося, вона підробила висновок лікаря і навіть роздобула якимось чином рентгенівський знімок хворої людини.
Тепер мені вже страшно: що вона вигадає наступного разу? Але найсмішніше, що вона хоче втримати чоловіка, проте створює йому вдома непридатні для життя умови. Ми з Віталієм і так разом. Свідоцтво про розірвання шлюбу — просто формальність. Я вже змирилася з репутацією пропащої жінки. Часом руки опускаються, хочеться припинити наші стосунки, та шкода близької людини. Така ось складна ситуація, виходу з якої поки що не бачу. Хіба би переїхати в інше місто.
Тож подивіться на себе, сварливі дружини, збоку і замисліться над своєю поведінкою. Звісно, любити чоловіка, створювати йому затишок, дбати про нього, цікавитися його роботою, захопленнями, не втручатися в особистий простір складніше, ніж пиляти зранку до ночі, ридати і докоряти. Але якщо ви не можете стати добрими дружинами для коханих чоловіків, якщо вони втікають від вас до інших жінок, то відпустіть, не мучте людей. Заради вашого спільного минулого, ваших дітей, котрі теж мучаться в пеклі вашого «сімейного» вогнища. Подумайте, чого доброго вони навчаться на прикладі нездорових стосунків між батьком і матір’ю. Ми всі живемо один раз і всі маємо в цьому житті право на щастя.
ТАМАРА
м. Тернопіль
Прокоментуйте