Неоніла Крем’янчанка репрезентувала свою нову книгу «Рабів до раю не пускають». У заході, що відбувся в обласній універсальній науковій бібліотеці, взяли участь родичі Героїв Небесної Сотні, бійців, котрі перебувають у зоні АТО, волонтери.
Під час лютневих розстрілів на столичному Майдані Неоніла Крем’янчанка перебувала за кордоном. Плакала, переживала й молилася, як і тисячі українських матерів. Тоді й вирішила: коли повернеться, напише книгу про Героїв Небесної Сотні та інших героїв Революції Гідності. А по приїзді в Україну взялася до праці.
— Куля може вбити одного ворога, а слово може переконати тисячі людей і часто з ворога зробити друга, — пояснює важливість письменницького покликання. — Слово має велику силу. А тепер воно надзвичайно потрібне тим, хто захищає нашу незалежність на сході країни.
Працювала авторка над книгою чотири місяці. Посилено, щодня, часто до світанку. Особливо боляче, каже, було писати про хлопців із Небесної Сотні, бо треба було пережити життя кожного з них від початку до героїчного кінця.
Перший розділ книги склали шість нарисів про Героїв України з Тернопільщини, загиблих під час Революції Гідності. Це Сашко Капінос, Устим Голоднюк, Василь Мойсей, Назарій Войтович, Тарас Слободян та Ігор Костенко. Сюди ж увійшли три оповідання про Героїв війни на сході: Віктора Гурняка, Олега Міхнюка, Маркіяна Паславського. У другому розділі йдеться про людей, «гартованих у полум’ї Майдану» на святу справу в ім’я України. А розділ третій «І на оновленій землі…» — це кілька зворушливих історій про святість національного стягу, про те, як бійців підтримують діти, про братів наших менших, котрі теж героїчно повелися і на Майдані, і на війні, про синів і дочок нації, котрими вона пишається…
Під час репрезентації авторка зачитувала уривки зі своїх нарисів — і багато хто в залі схлипував. Спогадами про своїх найкращих дітей, котрі назавше залишилися молодими, ділилися батьки Устима Голоднюка, Назарія Войтовича, Тараса Слободяна. Крізь сльози і біль, що вже ніколи не вщухне. Що пройняв і книгу Неоніли Крем’янчанки, і десятки інших книг, присвячених Героям новітньої епохи, і мільйони сердець, котрі б’ються в ритмі серця стражденної української землі.
Дружина одного з героїв книги — отця-капелана Петра Бурака розповіла, як діти їй повідомили, що готові… вмерти за Україну. Мама ж узяла до рук віник і пояснила їм, що заради України не вмирати треба, а жити. І саме так потрібно виховувати наших захисників — переможцями!
Неоніла Крем’янчанка (Неоніла Дригуш-Следзінська) народилася в Кременці в 1959 році. Закінчила Тернопільський педінститут (нині ТНПУ ім. В. Гнатюка). Членкиня Галицько-Волинського об’єднання літераторів, літоб’єднання при обласній організації НСПУ, Національних спілок журналістів та краєзнавців України, НТШ.
Друкувалася у волинській та галицькій пресі, літературних альманахах. Авторка книг «Орлине гніздо» (1995), «Було в матері три сини» (1999), «Зорепад любові» (2013).
Фото авторки
Прокоментуйте