Вільне життя

Заробила хіба жебрацьку пенсію

Яка це радість, коли твої діти, онуки — серйозні й відповідальні люди. Вчиш їх берегти кожну копійку, як берегла сама, щоби і їхнім нащадкам було трішки легше жити у нашій державі.

У мене є внучка, закінчила цьогоріч вище профтехучилище. У вільний час відвідувала курси масажу, вчила іноземну мову. І що з тих зусиль, коли роботи знайти не може? Я їй кажу: і нащо було так завантажувати себе? А вона мені відповідає: ви ж працювали важко, щоби нам щось залишити.

І справді. Життя моє було нелегке. У 1930-му мене підкинули під двері Бережанського сиротинця. Коли на наші землі на місце поляків прийшли росіяни, забрали дітей в село Рай. Там нам жилося легше, бо польський сиротинець дуже бідував. Однак недовго ми тішилися. Прийшли німці, відібрали єврейських дітей, розстріляли їх, а решту знову перевели в Бережани. Потім був Львівський сиротинець. Там я вчилася грати в духовому оркестрі. Згодом вступила до музичного училища, а після його закінчення пішла працювати в педагогічне училище в Бережанах.

У Тернополі довго стояла в черзі на квартиру. Отримала двокімнатну. Оце й усе, що вдалося заробити за стільки років поневірянь. Хоча за незалежної України і того не отримала б. Маю ще хіба жебрацьку пенсію.

Ольга КАРДАВІЛЬЦЕВА.

м. Тернопіль.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини