Дитяче серце… Який глибокий зміст закладено лише у двох словах. Матусині руки, енна кількість прочитаних книжок і наспіваних колискових пісень, мужнє батьківське плече, безтурботність — усе це про дитинство, яке надихає нас упродовж життя і яке ми віддзеркалюємо у наших дітях та онуках. Недаремно китайський філософ Мен-цзи запевняв: «Велика людина — це той, хто не...
«Марічка народилася мені в долоні. Я приймила її в хаті, — пригадує бабуся Йосифа Броніславівна, витираючи сльози з незрячих очей. Потім дістає з кишені кілька світлин десятирічної давнини і додає: — Як я їй такій маленькій дала раду, то тепер дам і поготів…»
ОЗИРНІТЬСЯ — І СЕРЕД СВОГО ОТОЧЕННЯ ТОЧНО ЗНАЙДЕТЕ СІМ’Ї, В ЯКИХ ІДЕ ТИХА, НЕОГОЛОШЕНА ВІЙНА МІЖ СВЕКРУХОЮ І НЕВІСТКОЮ. АБО Й НЕ ТИХА. З ТЕЩАМИ-ЗЯТЯМИ ПРОСТІШЕ — МИРНЕ СПІВІСНУВАННЯ ТУТ СКОРІШЕ НОРМА, НІЖ ВИНЯТОК. ЧОМУ ТАК? ПСИХОЛОГ АНТОНІНА НАКОНЕЧНА КАЖЕ: ЦЕ ВСЕ МАЄ ПРОСТЕ І ЧІТКЕ ПОЯСНЕННЯ, Й ІСНУЄ НАВІТЬ ШЛЯХ МИРНОГО СПІВІСНУВАННЯ. Матір для...
КОЛИ МИКОЛА ПРИЙШОВ ДО ТЕТЯНИ Й ЗАПРОПОНУВАВ ЗІЙТИСЯ — ВОНА ЗАШАРІЛАСЯ, МОВ ДІВЧИНА. ЯК ЦЕ — ЗІЙТИСЯ? ХТО ДО КОГО ЙТИ МАЄ? ЯК ВОНА ПОКИНЕ СВОЮ ХАТУ, СВОЇ КВІТНИКИ, ГОРОД? ТУТ ЖЕ ВСЕ БЕЗ НЕЇ ПРОПАДЕ, БУР’ЯНАМИ ЗАРОСТЕ. А ПРАЦЮВАТИ НА ДВІ ГОСПОДАРКИ ВЖЕ НЕЗДУЖАЄ. ВОСЬМИЙ ДЕСЯТОК РОЗМІНЯЛА… ПРОТЕ МИКОЛА ПЕРЕКОНУВАВ, ЩО ВОНА НЕ ПОШКОДУЄ...
Ні Світлана, ні Ігор ніколи не приїжджали на зустрічі з випускниками. Ні після десяти років закінчення школи, ні після двадцяти. Вона не хотіла його бачити, бо досі не простила. Все пережила, відболіла, відплакала, майже забула, а пробачити не змогла. Він не знав, як має їй глянути у вічі. Всі ці роки його мучила совість, почувався...
Чомусь так зазвичай буває, що одних доля балує, а інших випробовує. Я належу до людей, котрим вона посилає стільки випробувань, що вистачило б на кілька життів. Не йдеться про якісь поточні побутові проблеми, бо з них складаються будні кожного з нас. Ідеться про біди, що вибивають тебе із життєвої колії, про безвихідні ситуації, коли не...
За вікном розгулялася хуртовина. Вона то гуділа, то співала, то завивала різними голосами, кидаючи в маленьке віконце глиняної хатини білі вогкі сніжки. Вікно уже все було засипане снігом, а хурделиця і далі танцювала, зачіпаючи його полою своєї довгої синьої спідниці. «Світу Божого не видно», — любив казати тато на таку погоду — пригадала п’ятирічна Уля...
Борщів’янка Наталія Галич із дитинства мріяла стати вчителькою. Пригадує, у дитячому садочку навчала читати однолітків. Через роки справді стала освітянкою, мудрою наставницею, котру з теплотою згадують колишні учні Борщівської школи, а тепер гімназії ім. Романа Андріяшика.
Мені було шістнадцять років, коли зустріла свого майбутнього чоловіка. Він старший від мене на сім років, уже працював, а я навчалася в училищі. У сімнадцять я вийшла заміж. Жили ми в Тернополі, винаймали кімнату.
Передвеликодня субота. Юля з мамою і бабусею Ніною порядкують на кухні. Щороку саме цього дня бабуся пече паску. Цією відповідальною місією в родині займається лише вона. Раніше, коли ще була стара піч, то паску пекла тільки там. Але коли до села дійшла цивілізація і в кухні встановили газовий котел, піч довелося викинути. Тепер паску випікали...
