Ользі Степанівні здавалося, що життя закінчилось. Не уявляла, що вже не поспішатиме вранці на роботу, не плануватиме справ, не зустрічатиметься з клієнтами, не розв’язуватиме нескінченних виробничих проблем. Чим зайнятися? Чим заповнити порожнечу, яку займала робота?
Сонечко ніжно поцілувало мене у щічку. Хотілося ще поніжитись у ліжку, та де там. Сусідка через тин голосно розмовляла, шукаючи приводу знову зробити винним свого чоловіка. Він, бідолаха, їй догоджав у всьому, та щоразу все було не так. Тепер жінка зводила злість через півня, що обслуговував чужі кури, а на свої і не дивився.
Теплі хвилі води здивовано розступилися перед парою зв’язаних золотих обручок і швидко їх проковтнули. Тарас утопив свою любов, сидячи на березі дитинства, мов закам’янілий. А небо запитувало: «Навіщо прирікаєш себе на вік самотності?»
Ще у школі я мріяла про велику дружню сім’ю. Уявляла поруч міцне чоловіче плече і щонайменше троє дітей. Але не так сталося, як гадалося. Із коханим ми, як кажуть, не зійшлися характерами й розлучилися після народження сина. Сергійка я виховувала сама.
Коли Ігорева мама довідалася, що від нього завагітніла Григоркова Любця — відразу спровадила сина до армії. Бо ж молодий іще зовсім. Куди йому одружуватися? Навіщо зав’язувати хлопцеві світ пелюшками? Та й невідомо ще, чи то Ігоркова робота. Мало з ким тягалася дівка. Так себе виправдовувала Ольга, хоча серцем відчувала, що Ігор винен. Та й Любка...
Післязавтра, 24 серпня, у 27-й День Незалежності України, багаторічній ведучій нашої «Калини» Людмилі Овсянній виповнилося б 70. Тільки сімдесят… Ще могла б не тільки жити, а й творити свої нескінченні жіночі історії. Але невблаганний третій інсульт вирвав її з наших лав ще п’ятнадцять літ тому — у розквіті життя і таланту.
Напередодні дня народження багаторічної ведучої «Калини» світлої пам’яті Людмили Овсянної ми традиційно підбиваємо підсумки конкурсу пам’яті цієї журналістки «Жіночі історії».
Доля-мачуха пристала до нього відразу після народження, ще в першій купелі. Замість батьківських колискових співала над його колискою журливих пісень. Напівсирітське життя з пелюшок навчило маленького Толика знати ціну окрайця черствого хліба, берегти його. Бо ж матір-одиначка боролася зі злиднями, як могла. Колгоспний трудодень був убогим і важким. Рятувала сім’ю бабуся Ганя, котру цілий рік...
Ольга працювала в школі прибиральницею. Залицяльників мала багато, проте закохалася в директора школи Сергія Івановича. Не зупиняло її навіть те, що він був одруженим. До того ж дружина Ніна Арсенівна викладала в цій же школі географію.
Віра відчула на собі погляд. Повернулась і побачила щиру усмішку та голубі, як небо, очі. Дівчина з рюкзаком за плечима уважно спостерігала за нею. Вона була у товаристві своїх ровесників, які сміялись, жартували і голосно розмовляли зі східним акцентом. «Студенти, напевно», — подумала Віра, дивлячись на безтурботну юнь. Щиро раділа за них. Дивилася — й...
