Із дому Гаврилюків лунав гамірний сміх, який розливався тихою вечірньою вулицею. Сім’я святкувала день народження дорогої матусі, любої бабусі — Марини. Діти з усмішками на обличчі дарували цінні подарунки, словесно наділяли всіма благами, обіймаючи та цілуючи неньку. Внуки теж весело підстрибували біля бабусі.
МАР’ЯНИНІ ПОДРУГИ І СПІВРОБІТНИЦІ НЕ ПЕРЕСТАВАЛИ ЗАХОПЛЮВАТИСЯ ЇЇ ОБРУЧКОЮ. ШИРОКА, ВАЖКА, КРАСИВОЇ ОПУКЛОЇ ФОРМИ, ОЗДОБЛЕНА З ВНУТРІШНЬОГО БОКУ ГРАВІРУВАННЯМ «ЛЮБОВ ВІЧНА». ТАКА ОБРУЧКА НЕ МОГЛА НЕ ВПАСТИ В ОКО, ПРОТЕ НЕ ВСІМ ВОНА ПОДОБАЛАСЯ. І КОЛИ ОДНОГО РАЗУ СПІВРОБІТНИЦЯ ОЛЯ ПОРАДИЛА МАР’ЯНІ «ПЕРЕПЛАВИТИ» ЇЇ НА ЯКУСЬ ВИШУКАНІШУ ПРИКРАСУ, БО ТАКА МАСИВНА, МОВЛЯВ, НЕ ПАСУЄ ДО […]
Коли Олексій застав дружину з коханцем у їхній спальні, йому ніби відро холодної води на голову вилили. Адже він і подумати не міг, що його кохана Інночка на таке здатна.
Я розплющив очі й побачив білі лікарняні стіни, а за вікном — клапоть блакитного неба. Недавно віддзвенів Першовересень. Полінка перейшла б у третій клас.
— Нічого ти не розумієш, Любо, — тлумачила Аліна подрузі. — Твій Владислав бідний, аж синій. Що в нього вдома твориться? Ні кола ні двора… Батьки копійку до копійки складають. А старший брат твого нареченого знаєш який грубіян?!
СІМ’Ю ВІРИ ТА АНТОНА УСІ ВВАЖАЛИ ІДЕАЛЬНОЮ. ЧОЛОВІК ПРИ ПОСАДІ, НЕ П’Є, НЕ СТРИБАЄ В ГРЕЧКУ. ДРУЖИНА УВЕСЬ СВІЙ ЧАС ПРИСВЯЧУЄ ВИХОВАННЮ ЄДИНОЇ ДОНЬКИ. ТА СТОРОННІ І НЕ ЗДОГАДУВАЛИСЯ, ЯК ВАЖКО ДОВОДИТЬСЯ РІДНИМ ПОРУЧ ІЗ АНТОНОМ, ЯКИЙ ЗВИК, НАЧЕ НА РОБОТІ, КОМАНДУВАТИ НАЙБЛИЖЧИМИ ЛЮДЬМИ.
Історія кохання Ірини та Сергія розгорталася на очах у всіх однокласників. На випускному вони поклялися одне одному у вірності, хоча вже тоді дівчина знала: батьки коханого проти їхніх стосунків. Адже Сергій — одинак із багатої сім’ї, а Ірину та її молодшу сестру мама після розлучення з батьком-алкоголіком виховувала сама.
Прочитала у «Калині» за 3 травня лист Станіслави Яріш із Теребовлянщини «Прилетіла чоловікова душа…» Бачу, люди часто відгукуються на газетні публікації, то й собі вирішила, бо душа мого покійного чоловіка, здається, не те що прилітає, а й не покидає мене і наших дітей.
ЛЮБЦЯ З ОСТАННІХ СИЛ ТЯГНУЛА ПІД ГОРУ САНКИ, НАВАНТАЖЕНІ МОКРОЮ БІЛИЗНОЮ. НАМАГАЛАСЯ ТРИМАТИСЯ КРАЮ, БО ДІТИ ВКОВЗАЛИ ГОРБ ТАК, ЩО ВІН НАГАДУВАВ САННУ ТРАСУ, А ІНШОЇ ДОРОГИ ДО РІЧКИ НЕ БУЛО. «ЯК МОЯ ЗЛАТУСЯ? — ДУМАЛА МАТІР. — УЖЕ, ЛИБОНЬ, ПРОКИНУЛАСЯ, А МЕНЕ НЕМА… ПЛАЧЕ, НАПЕВНЕ, ДІВЧИНКА МОЯ ЗОЛОТА…» І РАПТОМ ВІДЧУЛА, ЯК ГРУДИ НАБРАЛИСЯ […]
Історія «Непотрібна» («Калина» за 14 червня) наче списана із сотень доль українських дітей, чиї батьки повіялися на чужину в пошуках багатств, навіть нові сім’ї там створили, а втратили найбільші скарби — своїх дітей. Бо вони багато років росли без головного — без батьківської любові. Її неможливо позичити, купити, надолужити…
