ОЛЕНА МАЙЖЕ ЩОНОЧІ ПРОКИДА ЄТЬСЯ ВІД АРОМАТУ СВІЖОЇ ЗДОБИ З КОРИЧНО-ЯБЛУЧНИМИ, ВАНІЛЬНИМИ, КАРАМЕЛЬНИМИ НОТКАМИ… ІНКОЛИ ЇЇ БУДИТЬ ЗАПАХ ШОКОЛАДУ. ТАКИЙ ГУСТИЙ, ЩО ХОЧЕТЬСЯ ОБЛИЗАТИ ГУБИ. ТОДІ ЖІНКА ПОЧИНАЄ МАЙЖЕ БЕЗЗВУЧНО, ЩОБ НІКОГО НЕ РОЗБУДИТИ, ПЛАКАТИ В ПОДУШКУ. БО ТЕПЕР НА МІСЦ І ЇЇ ОШАТНОЇ ПЕКАРЕНЬКИ — РУЇНИ. НЕ ВЦІЛІЛИ НІ СТІНИ, НІ ОБЛАДНАННЯ. У ТИХ...
У ВІТЬКА НЕМА ТАТА. У СЕРГІЯ БУВ — ВІН ВОЗИВ ЙОГО ЩОНЕД ІЛІ НА ФУТБОЛ, У ВОЛОДІ ТЕЖ — ВОНИ ХОДИЛИ РАЗОМ НА РИБОЛОВЛЮ, АНДРІЇВ ТАТО ЗМАЙСТРУВАВ ДЛЯ ХЛОПЦ ІВ З ВУЛИЦІ ХАТКУ, АЛЕ У НІКОГО НЕ ВИНИКАЛО ПИТАНЬ ПРО ТАТА ВІТІ. НЕМА ТО Й НЕМА. ВІН І САМ ЗВИК, ЩО ЙОГО СІМ’Я — ТО...
Плакала, читаючи розповіді «Я не пам’ятаю свого тата». Плакала, бо, на жаль, пам’ятаю свого. Дуже добре пам’ятаю, часом ті болючі спогади будять мене посеред ночі. Але язик не повертається назвати його татом. Люди згадують своє повоєнне дитинство без татів — бідне і важке. Але тоді війна залишила сиротами багатьох дітей, ніхто дуже не розкошував, а...
ЖИТТЯ ЇЇ НЕ БАЛУВАЛО ВІД САМОГО НАРОДЖЕННЯ, БО ПОЯВИЛАСЯ НА СВІТ, УЗЯВШИ ВІД МАТЕРІ ДЕСЬ ВІДСОТК ІВ ДЕСЯТЬ-ДВАДЦЯТЬ БІЛОЇ ШКІРИ, А РЕШТУ — ВІД ТЕМНОШКІРОГО БАТЬКА. ТАКА СОБІ МУЛАТКАШОКОЛАДКА. НЕВІДОМО, ЧИ ЦЯ ДИТИНА ВЗАГАЛІ ВХОДИЛА В ПЛАНИ МОЛОДОЇ ПОРОДІЛЛІ. І ТА ВЖЕ НАПЕВНЕ НЕ ОЧІКУВАЛА, ЩО ВІД КОХАННЯ З ІНОЗЕМЦЕМ ВИЙДЕ ОСЬ ТАКА СУМІШ. ТОМУ...
За час повномасштабної війни тисячі наших співвітчизників загинули від рук російських окупантів. Іноді здається, що неможливо осмислити таке горе, а календар зупинився ще у лютому,на позначці «24». Життя у мирних містах продовжується, але як продовжувати жити? На ці питання дала відповідь зірка світової психології Едіт Егер — у шістнадцять років вона потрапила до концтабору, де...
Дитяче серце… Який глибокий зміст закладено лише у двох словах. Матусині руки, енна кількість прочитаних книжок і наспіваних колискових пісень, мужнє батьківське плече, безтурботність — усе це про дитинство, яке надихає нас упродовж життя і яке ми віддзеркалюємо у наших дітях та онуках. Недаремно китайський філософ Мен-цзи запевняв: «Велика людина — це той, хто не...
«Марічка народилася мені в долоні. Я приймила її в хаті, — пригадує бабуся Йосифа Броніславівна, витираючи сльози з незрячих очей. Потім дістає з кишені кілька світлин десятирічної давнини і додає: — Як я їй такій маленькій дала раду, то тепер дам і поготів…»
КОЛИ МИКОЛА ПРИЙШОВ ДО ТЕТЯНИ Й ЗАПРОПОНУВАВ ЗІЙТИСЯ — ВОНА ЗАШАРІЛАСЯ, МОВ ДІВЧИНА. ЯК ЦЕ — ЗІЙТИСЯ? ХТО ДО КОГО ЙТИ МАЄ? ЯК ВОНА ПОКИНЕ СВОЮ ХАТУ, СВОЇ КВІТНИКИ, ГОРОД? ТУТ ЖЕ ВСЕ БЕЗ НЕЇ ПРОПАДЕ, БУР’ЯНАМИ ЗАРОСТЕ. А ПРАЦЮВАТИ НА ДВІ ГОСПОДАРКИ ВЖЕ НЕЗДУЖАЄ. ВОСЬМИЙ ДЕСЯТОК РОЗМІНЯЛА… ПРОТЕ МИКОЛА ПЕРЕКОНУВАВ, ЩО ВОНА НЕ ПОШКОДУЄ...
Чомусь так зазвичай буває, що одних доля балує, а інших випробовує. Я належу до людей, котрим вона посилає стільки випробувань, що вистачило б на кілька життів. Не йдеться про якісь поточні побутові проблеми, бо з них складаються будні кожного з нас. Ідеться про біди, що вибивають тебе із життєвої колії, про безвихідні ситуації, коли не...
Борщів’янка Наталія Галич із дитинства мріяла стати вчителькою. Пригадує, у дитячому садочку навчала читати однолітків. Через роки справді стала освітянкою, мудрою наставницею, котру з теплотою згадують колишні учні Борщівської школи, а тепер гімназії ім. Романа Андріяшика.
