ОЛЕНА МАЙЖЕ ЩОНОЧІ ПРОКИДА ЄТЬСЯ ВІД АРОМАТУ СВІЖОЇ ЗДОБИ З КОРИЧНО-ЯБЛУЧНИМИ, ВАНІЛЬНИМИ, КАРАМЕЛЬНИМИ НОТКАМИ… ІНКОЛИ ЇЇ БУДИТЬ ЗАПАХ ШОКОЛАДУ. ТАКИЙ ГУСТИЙ, ЩО ХОЧЕТЬСЯ ОБЛИЗАТИ ГУБИ. ТОДІ ЖІНКА ПОЧИНАЄ МАЙЖЕ БЕЗЗВУЧНО, ЩОБ НІКОГО НЕ РОЗБУДИТИ, ПЛАКАТИ В ПОДУШКУ. БО ТЕПЕР НА МІСЦ І ЇЇ ОШАТНОЇ ПЕКАРЕНЬКИ — РУЇНИ. НЕ ВЦІЛІЛИ НІ СТІНИ, НІ ОБЛАДНАННЯ. У ТИХ...
Рідна ненько моя Україно! Ти мужньо переносила найважчі випробування у всі часи, оплакувала сотні тисяч своїх мужніх синів і доньок. Ти багато разів відроджувалася зі згарищ і руїн, виховувала молоді покоління, яким передавала естафету любові до себе і боротьби за свою волю. Ти мала незліченну кількість своїх лицарів правди, що залишили по собі невмирущу славу....
Плакала, читаючи розповіді «Я не пам’ятаю свого тата». Плакала, бо, на жаль, пам’ятаю свого. Дуже добре пам’ятаю, часом ті болючі спогади будять мене посеред ночі. Але язик не повертається назвати його татом. Люди згадують своє повоєнне дитинство без татів — бідне і важке. Але тоді війна залишила сиротами багатьох дітей, ніхто дуже не розкошував, а...
ЖИТТЯ ЇЇ НЕ БАЛУВАЛО ВІД САМОГО НАРОДЖЕННЯ, БО ПОЯВИЛАСЯ НА СВІТ, УЗЯВШИ ВІД МАТЕРІ ДЕСЬ ВІДСОТК ІВ ДЕСЯТЬ-ДВАДЦЯТЬ БІЛОЇ ШКІРИ, А РЕШТУ — ВІД ТЕМНОШКІРОГО БАТЬКА. ТАКА СОБІ МУЛАТКАШОКОЛАДКА. НЕВІДОМО, ЧИ ЦЯ ДИТИНА ВЗАГАЛІ ВХОДИЛА В ПЛАНИ МОЛОДОЇ ПОРОДІЛЛІ. І ТА ВЖЕ НАПЕВНЕ НЕ ОЧІКУВАЛА, ЩО ВІД КОХАННЯ З ІНОЗЕМЦЕМ ВИЙДЕ ОСЬ ТАКА СУМІШ. ТОМУ...
Ні Світлана, ні Ігор ніколи не приїжджали на зустрічі з випускниками. Ні після десяти років закінчення школи, ні після двадцяти. Вона не хотіла його бачити, бо досі не простила. Все пережила, відболіла, відплакала, майже забула, а пробачити не змогла. Він не знав, як має їй глянути у вічі. Всі ці роки його мучила совість, почувався...
За вікном розгулялася хуртовина. Вона то гуділа, то співала, то завивала різними голосами, кидаючи в маленьке віконце глиняної хатини білі вогкі сніжки. Вікно уже все було засипане снігом, а хурделиця і далі танцювала, зачіпаючи його полою своєї довгої синьої спідниці. «Світу Божого не видно», — любив казати тато на таку погоду — пригадала п’ятирічна Уля...
Передвеликодня субота. Юля з мамою і бабусею Ніною порядкують на кухні. Щороку саме цього дня бабуся пече паску. Цією відповідальною місією в родині займається лише вона. Раніше, коли ще була стара піч, то паску пекла тільки там. Але коли до села дійшла цивілізація і в кухні встановили газовий котел, піч довелося викинути. Тепер паску випікали...
Усі батьки намагаються залишити дітям спадщину, але матеріальну. Про духовну чомусь не йдеться — про ту, яку в кожній сім’ї повинні плекати рік у рік і передавати наступним поколінням як найцінніший скарб. Бо не відомо, чи вгодимо ми дітям матеріальними благами. А якби заклали в їхні душі духовну спадщину, яка не знецінюється і не підвладна...
Часто людина припускається помилок, чинить непоправне, а тоді, коли вже нічого неможливо виправити, починає аналізувати скоєне. Затьмарена пристрастю і гріхом свідомість витісняє з душі все світле. Думається, що ніхто нічого не помітить, усе минеться без шкоди для будь-кого. Галина ніколи не могла жити з одним чоловіком і таємно шукала собі все нових і нових коханців....
Уявляєш, Ростику, до нашого колективу вчора приєдналася нова співробітниця! — захоплено розповідала Марина. — Бог почув мої молитви — і тепер я там не одна особа жі- ночої статі. Ця дівчина наст ільки привітна, доброзичлива. Ще не встигла адаптуватися на новому місці, а вже старалася знайти зі мною спільну мову, подружитися. Сьогодні ввечері домовилися...
