Сутінки припали до вікна своїм прямокутним обличчям. Оксану знову огорнула туга, знову запекла в серці образа — образа на саму себе. Мучить її совість із дня на день. Можливо, тому, що наближається старість. А вона думала, що ніколи з нею не зустрінеться. Що молодість цвістиме вічно, а той цвіт розсипатиметься на всіх, на кого вона […]
Вона ніколи не сподівалася, що може на старість залишитися одинокою і переживати біль самотності. Її життя складалося якось легко і просто, безтурботно і сонячно. Вона була успішною ученицею, згодом студенткою. У неї були чудові батьки, яких вона дуже любила. Під їхньою опікою їй було затишно. Жили вони скромно. Вона ніколи не переймалася тим, що у […]
Зазвичай у зраді та розпаді сімей жінки звинувачують чоловіків, але ті не завжди винні — на широких життєвих просторах часом трапляється з точністю до навпаки. Доказ — ці дві невигадані історії. А схожих до них уже, мабуть, тисячі.
Нарешті минула ця довга страшна ніч. Ярослава насилу підвелася. І навіщо вона випила стільки звечора? Але ж із нею не завжди так. Іноді з’являлося прозріння — вона наводила лад у хаті, сама чепурилась і сідала біля вікна, вдивляючись у далину: чекала дітей. Та, не дочекавшись, знову перехиляла чарку й витирала гіркі сльози.
СИНЬООКА Й ЧОРНОБРОВА ЗОЯ З РОДИМКОЮ НА ЛІВІЙ ЩОЦІ НАРОДИЛАСЯ В БАГАТОДІТНІЙ СІМ’Ї КАРПА Й ОДАРКИ. МАЛИ ВОНИ П’ЯТЕРО ДІТЕЙ (ТРОЄ ХЛОПЦІВ І ДВІ ДІВЧИНКИ) І СТАРЕНЬКИХ БАТЬКІВ.
НА ШУМЩИНІ В ГАРНІЙ ХРИСТИЯНСЬКІЙ РОДИНІ, В ЛЮБОВІ Й ЗЛАГОДІ НАРОДИЛОСЯ ДВІЙКО ДІТОЧОК. З МОЛОКОМ МАТЕРІ ВОНИ УВІБРАЛИ ВАГУ ДОБРОГО СЛОВА, МИЛОСЕРДЯ, ГОТОВНІСТЬ ДОПОМАГАТИ БЛИЖНІМ. А ДУША, КОТРА ДАРУЄ ЛЮДЯМ ДОБРО, НІКОЛИ НЕ ЗБІДНІЄ. БО СТАЄ ТІЛЬКИ БАГАТШОЮ ТИМ, ЩО ВІДДАЄ.
НА ОКОЛИЦІ СЕЛА, НЕПОДАЛІК ОД ШЛЯХУ, В ДОБРОТНОМУ БУДИНКУ МЕШКАЛА СІМ’Я: БАТЬКИ, ТРОЄ ДОЧОК І СИН. УСІ ВРОДЛИВІ, ХОЧ З ЛИЦЯ ВОДУ ПИЙ.
ГАНЮ НІХТО ТАК І НЕ ПОСВАТАВ… УЖЕ Й П’ЯТДЕСЯТКА ЗА ПОРОГОМ, А ВОНА — ВСЕ ДЛЯ БРАТА: ЙОГО ДІТЕЙ ВИБАВИЛА, ВЖЕ Й ЧЕРГА ДО ВНУКІВ ДІЙШЛА. А ЯК ЖЕ ІНАКШЕ — ЖИВУТЬ БО ПІД ОДНИМ ДАХОМ У БАТЬКІВСЬКІЙ ХАТІ. РІЗНЕ ТРАПЛЯЛОСЯ, ІНКОЛИ Й СОЛОНО БУЛО НА ДУШІ ВІД СЛІЗ.
Свого часу, щоби зазирнути в майбутнє, я відвідала монаха-ясновидця з Почаївської лаври. Сивочолий аскет із молитовником у руках справив на мене враження святого. Затамувавши подих, я слухала його розповідь про мою сім’ю, моє майбутнє, всі щасливі й печальні роки мого життя. Виходить, усі випробування для кожної людини запрограмовані…
ІСТОРІЯ ПЕРША. ТО НЕ МАМА, А ДРУЖИНА Олеся була красунею на все село. Кавалерів мала «повний віз із вершком», а заміж вийшла спонтанно за хлопця із сусіднього села. Вона — першокурсниця торгово-економічного технікуму їхала суботнім вечором на неділю додому, а він, ставний голубоокий солдат атлетичної тілобудови, демобілізувавшись із війська, повертався тим же поїздом теж додому.
