Вільне життя

Про мову на полях кіно

МИ УЖЕ ПИСАЛИ ПРО ДОПРЕМ’ЄРНИЙ ПОКАЗ У ТЕРНОПОЛІ НОВОГО ІСТОРИЧНОГО ФІЛЬМУ УКРАЇНСЬКИХ КІНЕМАТОГРАФІСТІВ «ЧЕРВОНИЙ» ЗА ОДНОЙМЕННИМ РОМАНОМ ПИСЬМЕННИКА АНДРІЯ КОКОТЮХИ. ЦЕЙ ГОСТРОСЮЖЕТНИЙ ВІТЧИЗНЯНИЙ ЕКШЕН ВИКЛИКАВ ЖВАВИЙ ІНТЕРЕС У ГЛЯДАЧІВ, ВИСОКУ ОЦІНКУ КРИТИКІВ ТА КІНОЛЮБИТЕЛІВ. ТАК, ПИСЬМЕННИК ОЛЕКСАНДР ГАВРОШ, ПЕРЕГЛЯНУВШИ ФІЛЬМ, НАПИСАВ: «УКРАЇНСЬКИЙ КІНЕМАТОГРАФ ВИХОДИТЬ НА ЗАГАЛЬНОСВІТОВИЙ ПРОСТІР. ЗА ТЕМАМИ, РЕЖИСУРОЮ, ОПЕРАТОРСЬКИМИ ТА АКТОРСЬКИМИ РОБОТАМИ НАШІ КРАЩІ СТРІЧКИ ВЖЕ НЕ ДЕМОНСТРУЮТЬ ТАКОГО ВІДСТАВАННЯ, ЯК ДЕСЯТЬ РОКІВ ТОМУ. ФІЛЬМ «ЧЕРВОНИЙ» СПОКІЙНО МОЖНА ПОКАЗУВАТИ НЕ ТІЛЬКИ У ВІЛЬНЮСІ ЧИ ТБІЛІСІ, А Й У ВАРШАВІ, БУДАПЕШТІ ТА ПРАЗІ — ВСЮДИ, ДЕ ЛЮДИ НА СОБІ ВІДЧУЛИ ЗАЛІЗНУ П’ЯТУ КОМУНІСТИЧНОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ».

Але нині я не про фільм, а про ту дискусію щодо мови, яка відбулася у Тернополі після його перегляду. Представляючи «Червоного», його режисер-постановник Заза Буадзе попросив у залу дозволу говорити «мовою окупанта», оскільки українську він тільки опановує і ще не зовсім добре нею володіє. І пообіцяв: коли приїде до нас з новим фільмом, уже говоритиме українською.

«Мова окупанта» зачепила за живе продюсера «Червоного» Володимира Філіпова. Він уже доволі пристойно розмовляє українською, хоч коли в листопаді минулого року приїжджав у Тернопіль представляти «Гніздо горлиці», теж спілкувався російською. І теж тоді обіцяв, що українську неодмінно вивчить, і вже працює над цим. Тепер же сказав, що не вважає російську «мовою окупанта» (при цих словах Заза Буадзе гірко усміхнувся), що це його рідна мова (він родом із Севастополя), що нею розмовляють і багато бійців АТО. Бути з Україною, просувати на кіноринку саме українські фільми — це його свідомий вибір. Але російської мови він не зрікається…

Напевно, можна зрозуміти росіян, яких болить означення їхньої мови як мови окупанта і в Україні, і в Грузії. Але ж це правда: саме цією мовою розмовляють окупанти частини як українських, так і грузинських земель. Саме нею спілкувались «зелені чоловічки» в Криму та послуговуються сепаратисти на Донбасі. Та й хіба лише тепер? Упродовж століть, відколи Росія запанувала над Україною, українцям близько шестисот разів забороняли рідну мову, натомість усілякими способами нав’язували російську. І тоді, коли ми були для Росії малоросами, і тоді, коли нібито стали вже братами, та все ж молодшими у «старшого брата». Російський мат-перемат лунав під час Української революції сто років тому (бачте, невдячні «хохли» самостійності захотіли), і під час Великого терору, коли нищився цвіт української нації, і в численних сталінських концтаборах, де донищували тих, хто уцілів у тридцятих роках. Це правдиво показано й у фільмі «Червоний», де усе концтабірне зло та насилля чиниться під акомпанемент «вєлікого і могучєго». Таки мав рацію епатажний (як би хто до нього не ставився) телеведучий Остап Дроздов, коли, звертаючись до російськомовних українців, твердив: російська є «не лише мовою Пушкіна, а й путіна (правопис автора. — Г. С.), не лише Достоєвського, а й лугандонського найманця, не лише Цвєтаєвої, а й патріарха кіріла. Ваша мова робить мою країну країною «руского міра». Свист куль і канонада «градів» звучать вашою мовою. Ви ніколи цього не визнаєте, але хтось мусить вам це сказати».

До слова, у соцмережах фільм «Червоний» загалом отримує позитивну оцінку. А ті, що лають його, роблять це все тією ж мовою окупанта. Незважаючи на те, що серед його творців і їхній «мовний брат».

Тернополяни аплодували Володимирові Філіпову, коли він сказав, що Україна — це його, севастопольця, усвідомлений вибір. Ніхто не дорікав йому і російською. Але при всій повазі до продюсера і таких, як він, ми не можемо лукавити. Гірка правда полягає в тому, що не культуру й освіту, не повагу до корінних народів та національний розвій несла на загарбані території Росія, а терор, насилля, асиміляцію і русифікацію. На жаль, це триває і в наші дні. Танками і «градами» вона «примушувала до миру» Грузію, анексією Криму та окупацією частини Донбасу змушує Україну відмовитись від європейського вибору та повернутись у лоно «руского міра». І це в XXI столітті, коли світ живе у системі інших координат, коли міжнародне право виробило чіткі правила співжиття суверенних країн. А йому на «вєліком і могучєм» розповідають байки про якихось українських «фашистів», що розпинають маленьких дітей, і «хунту», «що засіла в Києві». Тож, мовляв, треба захищати від них «рускоязичних». І «захищають» старим випробуваним способом — агресією, війною, брехнею.

От і думаю: як у тому таборі, де сидів герой фільму Данило Червоний, українці відмежовувались від насильників, розмовляючи рідною мовою, так і нині маємо відмежовуватись від мови окупанта, заявляючи в такий спосіб, що ми інший народ — самодостатній, мирний, волелюбний, і цінності в нас також інші. А Росії, навіть якщо ця війна й закінчиться, ще довго доведеться зішкрібати з себе тавро ганьби, відмиватись від крові, яку нині проливає на українській землі, та від брехні, якою виправдовує свою агресію. Зокрема, й тією мовою, яку дали їй, до речі, українці і яку вона так споганила своєю загребущою політикою.

Галина САДОВСЬКА.

На фото (зліва направо): виконавець ролі Червоного Микола БЕРЕЗА та режисер фільму Заза БУАДЗЕ.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини