Два завершальні матчі відбіркового турніру до чемпіонату світу з футболу 2018 року головний тренер збірної України Андрій Шевченко назвав фінальними. Та усвідомлення їхньої важливості, обіцяні підвищені преміальні не допомогли його підопічним добитися бажаного.
Дивуватися, зрештою, навряд чи варто. З часів не такого вже тривалого і не надто вдалого перебування біля керма збірної першого з вітчизняних володарів «Золотого м’яча» Олега Блохіна, коли все ж для початку єдиний раз в історії, на відміну від колег, «пацан сказав, пацан — зробив», завоювавши пряму путівку на мундіаль, де співвітчизники, до речі, пробилися до вісімки найкращих на планеті, головна команда країни без упину деградує за рівнем досягнутих у кваліфікаційних турнірах результатів. Причому ось уже добрий десяток років. Не враховуючи домашнього Євро-2012, уболівальникам довелося пережити провалений відбір на континентальну першість 2008 року (як інакше назвати четверту позицію в групі), фатальні серії плей-оф кваліфікаційних турнірів двох наступних чемпіонатів світу 2010-го і 2014 років із збірними Греції та Франції…
А як же останній чемпіонат Європи 2016-го, скажете ви. Однак хіба тільки в тому випадку, коли вже встигли забути: до першої для себе переможної серії плей-оф збірна потрапила завдяки збільшенню кількості учасників фінального турніру. Право на продовження боротьби тоді отримали ті, хто фінішував у своїх групах третіми. Тож слова вже другого володаря «Золотого м’яча», якому довірили кермо національної команди, про те, що «хлопцями задоволений, а розчарований результатом», ніщо інше, як свідомий чи несвідомий намір прикрасити дійсність. «Вподобана» за останнє чотириріччя третя позиція без варіантів залишила команду за бортом фінального турніру чемпіонату світу, зайвий раз підтвердивши звичні вже, на жаль, розмови про занепад українського футболу.
І світла наприкінці тунелю щось не видати. Коли в понад сорокамільйонній країні чиновники від футболу не здатні зорганізувати хоча би шістнадцять клубних команд для елітного дивізіону, прогресу марно очікувати. Всенародному ще донедавна улюбленцеві-футболістові на початку тренерської кар’єри теж не завадило б задуматися над тим, що кредит довіри ніколи не буває безмежним. Виходити на матч, який вирішує долю відбіркового циклу, без нападника в складі — хіба не авантюра одного із закоханих у «Барселону» його асистентів. У позавчорашньому матчі із збірною Хорватії сили в «доморощених Мессі» Євгена Коноплянки та Андрія Ярмоленка, як і в «новонаверненого Марлоса», виявилися не безмежними. Тож після перерви Лука Модрич та Іван Ракітіч, здалося, без особливих зусиль продемонстрували, чому ними зацікавилися не німецькі клуби, а двоє грандів іспанського футболу, які останні чотири сезони так нікому й не дали потримати в руках найпрестижніший єврокубковий трофей. Тим більше, що і на безриб’ї травмованих гравців передньої лінії наставники гостей усе ж зуміли знайти виконавця, здатного завдати завершального удару — 2:0 на користь збірної Хорватії, якій друга перемога над українцями дозволила продовжити боротьбу за путівку на фінал світової першості на стадії плей-оф.
Натомість учасником вирішальних баталій чемпіонату світу 2018 року від групи «І» вже стала збірна Ісландії. Вперше в своїй історії. Втратити перемогу в завершальному матчі з Косово горді вікінги, звісно, не могли — 2:0. А очолювані Мірчею Луческу турки і наостанок продемонстрували, що нині слабші навіть від українців — 2:2 у виїзному матчі з Фінляндією.
У трьох із дев’яти відбіркових груп завершальні матчі відбулися вчора. Але і без їхніх підсумків уже зрозуміло, що дев’ятою зайвою з команд, які фінішували другими, стала збірна Словаччини. Жеребкування стадії плей-оф відбудеться наступного вівторка, 17 жовтня, в швейцарському Цюриху.
Фото з вільних джерел