Майже 75 років на цьому полі сіяли й збирали врожаї. Плуги вивертали під час оранки лискучі скиби. Жінки сапали з піснею буряки. У чиїсь босі ноги впивалася стерня. Хтось приносив на чоботях із того поля додому його святу землицю. А між тим лиси, риючи нори, час од часу викидали на поверхню… людські кістки.
Сто за одного
І нарешті поле між Чортковом і Ягільницею відкрило нам свою моторошну таємницю — двошарове поховання 52-х оунівців (за матеріалами Нюрнберзького процесу — 56), в’язнів Чортківської тюрми, яких розстріляли 27 листопада 1942 року німецькі нацисти. Біля в’їзду на поле віддавна стоїть хрест пам’яті цих людей. Тут щороку відправляють панахиди. Не раз і не два патріоти-ентузіасти шукали могилу, копали-перекопували стражденне поле, та марно.
Перша згадка про українців, розстріляних гестапівцями й похованих у полі на місці колишньої польської порохівні (артилерійські склади), з’явилася в часописі «Ідея і чин» 1947 року. І в 24-му томі «Літопису УПА» опубліковані свідчення очевидців трагедії. Саме ця інформація сподвигла свого часу краєзнавця і громадського діяча із Чорткова Юхима Макотерського (на фото вгорі) присвятити пошукам убитих своє життя.
— Колись на відзначенні чергових роковин із часу цієї трагедії я сказав, що ці люди лежать десь там на полі й волають: «Знайдіть нас і похороніть по-християнськи!» — пригадує Юхим Фотійович. — І ці пошуки стали девізом мого життя. Тому я заплакав, коли побачив могилу. Бо довгий і важкий шлях передував цьому дню.
У руках Юхима Макотерського — копія сторінок з «Ідеї і чину» із прізвищами вбитих і розповіддю, за яких обставин це сталося. Перший у списку — отець Павло Витвицький (йому єдиному, згідно зі спогадами, дозволили стати до розстрілу в одязі). Решту людей гестапівці роздягнули й повезли до порохівні. Деякі в’язні були дуже побиті, але трималися мужньо.
Крім бажання жити в незалежній Українській державі, ці чоловіки мали сім’ї, батьків, працювали вчителями, крамарами, солтисами, рільниками, купцями. Були серед убитих дяк, секретарі громади, інженер, адвокат, директор друкарні… Їхні життя — помста за вбитого у Львові 21 листопада 1942 року лідером бандерівської ОУН Дмитром Маївським штурман-фюрера СС Гергарда Шарффа з берлінського гестапо.
Аби помститися за нього, 27 листопада гітлерівці за наказом ліквідатора ОУН гауптштурмфюрера СС Віллі Вірзінга розстріляли 27 членів ОУН із львівських в’язниць і понад півсотні патріотів — із чортківської (за іншими даними, за одного гестапівця позбавили життя сотні українців). Серед чортківських жертв були не тільки наші земляки, а й люди з Коломиї та Городенки Івано-Франківської області.
— Два роки тому прийшов до мене Юхим Фотійович і попросив допомогти в пошуках поховання, — розповідає директор Чортківського гуманітарно-педагогічного коледжу імені Олександра Барвінського Роман Пахолок. — Я запросив археологів із Івано-Франківська, ми почали пошуки. А задовго до нас цим уже займався Андрій Базалінський, інші ентузіасти. Тут усе поле не раз перекопане екскаватором. Згодом доля звела мене із львівськими фахівцями. Тобто цей ланцюжок пошуків десятиліттями плели багато людей.
І зовсім недавно підприємець, мисливець Григорій Опацький розповів мені, що 35 років тому впіймав на цьому полі лиса, який вирив із нори кістки. Показав нам це місце. А тракторист пан Микола, котрого я найняв, зізнався, що років двадцять тому вже шукав це поховання.
Артефакти підтвердили
— Пошуки ми розпочали ще в лютому, — каже голова правління Львівського історико-пошукового товариства «Патріот» Андрій Драган (на фото). — Шукали елементи боєприпасів, бо саме ними й камінням, як зазначено в «Літописі УПА», закидали вбитих. Ми просканували близько десяти гектарів території на предмет великої кількості металу. Потім проводили пошуки методом зондування, збирали інформацію. Третього жовтня розпочали розкопки й уже на третій день знайшли могилу.
За словами заступника директора меморіально-пошукового підприємства «Доля» Львівської обласної ради Володимира Харчука, працювали археологічним методом: верхній шар грунту зняли екскаватором, відтак орудували лопатами, а діставшись до останків, почали обережно розчищати їх від землі совочками і щітками.
— Ми займаємося пошуком та ексгумацією захоронень жертв політичних репресій, воєн тощо, — пояснює Володимир Володимирович, — проте з найбільшим ентузіазмом шукаємо людей, котрі не жаліли свого молодого життя за те, щоби ми тепер могли тішитися, що маємо свою державу. Переживали, чи натрапили на те, що шукаємо. Та супровідний матеріал підтвердив: тут поховані українці. Ми знайшли багато гільз німецького пістолета Parabellum, а в «Літописі УПА» згадується, що людей дострілювали вже в ямі. Знайшли й особисті речі: гребінці, люстерка, рештки взуття…
Серед артефактів — два православні медальйони: Матері Божої Гошівської та «Член братства» з написами кирилицею «Спаси і сохрани». Знайшли і український молитовник, написаний старослов’янським шрифтом. Він погано зберігся, проте ще читається. А лежав на грудях останків Павла Витвицького, про що свідчить основа комірця-колоратки довкола шиї. І розміри ями — три на шість метрів і чотири завглибшки, і 250-метрова відстань від дороги збіглися з історичними фактами.
Чому саме тепер поле відкрило нам свою таємницю? «Бо я дуже захотів, аби цих патріотів поховали по-християнськи», — каже Роман Пахолок. Керівник приватного сільгосппідприємства Василь Вислоцький запевняє, що кожного року йому по кілька разів телефонували різні люди й просили дозволити їм тут копати. І він усім дозволяв, хоча багато кого насправді цікавили не останки.
Ця моторошна знахідка вражає сув’яззю суперечливих відчуттів: і біль стискає горло, і сльози радості навертаються, і душу аж розпирає гордість за таких, як Роман Пахолок, котрий вклав у святу справу свої гроші й час, Андрій Драган та інші. Це люди різного віку й професій та з глибокою, чутливою генетичною пам’яттю.
Розкопки, ексгумацію та ідентифікацію профінансують коштом обласного бюджету. Останки перепоховають, як годиться. А поле між Чортковом і Ягільницею продовжуватиме чекати наступних розкопок, бо десь тут, за переказами, є і масове єврейське поховання.
Фото авторки