Допомога пораненим військовим у госпіталях, лікарнях, реабілітаційних центрах є однією з найвищих форм волонтерства, адже вона дозволяє забезпечити не лише фізичний догляд за нашими захисниками, а й транслює відчуття глибокої суспільної вдячності за їхній подвиг. Моральна підтримка та просте щире спілкування стають для хлопців містком до цивільного життя, допомагаючи їм знайти внутрішні сили для тривалої реабілітації. Присутність волонтера поруч із ліжком хворого доводить захисникам, що вони не залишаються наодинці зі своїм болем, а їхня стійкість є цінною для кожного з нас.

Із чарівними небайдужими тернополянками — Іриною Ковальською та Ольгою Мисько, що представляють об’єднання волонтерів «Девора» Бойові бджоли України та Благодійний фонд «Мама», я познайомилась волею випадку і журналістського чуття в одному із медичних закладів Тернополя, у хірургічному відділенні, де проходить лікування багато військовослужбовців. Привернули мою увагу гори різноманітних смаколиків, канапок, випічки, йогуртів тощо, нагромаджені на спеціальних столиках-візках — як я знаю, така гастрономічна розкіш в спартанських лікарняних умовах є неодмінною ознакою візиту волонтерської групи. Отож, кілька миттєвостей — і спілкування зав’язалося.

«Нас ніхто не фінансує»

Як мені розповіли пані Ірина та Ольга, «Девора» — це об’єднання небайдужих людей, які допомагають фронту і військовим шпиталям. Обидві жінки займаються волонтерством із перших днів повномасштабної війни.

«Як тільки привезли перших поранених в Тернопіль, ми прийшли в лікарню, спитали, які є потреби — хлопці потребували одягу на зміну, постільної білизни, засобів гігієни. Ми почали працювати над реалізацією цих запитів, почали відвідувати хлопців. Ну і вже в процесі долучались небайдужі люди, які хотіли потішити їх домашніми смаколиками, солодощами. Ми і досі привозимо їм усе необхідне, підтримуємо лікарів — адже іноді викають гострі потреби «по медицині», а закрити їх немає змоги. Тоді підключаємось ми, знаходимо потрібні препарати, устаткування. Бо в нас є дуже багато партнерів за кордоном, які сприяють «медициною» — це допомога і на фронт, і в наші медичні заклади», — ділиться пані Ірина, котра, до слова, керує роботою благодійного фонду «Мама», що входить у структуру волонтерського об’єднання.

Звісно, в нашій країні складна бюрократична система нерідко стає перешкодою на шляху розвитку волонтерських ініціатив, проте моя співрозмовниця — не зі слабкодухої когорти.

Запитую Ірину Ковальську про джерела фінансування організації. «Ми працюємо на донатах, нас ніхто не фінансує, ми ні до кого не належимо — існуємо завдяки допомозі небайдужих людей, які донатять нам на картки, приносять нам кошти, продукти, речі, — відповідає волонтерка. — Також у нас є студія краси «Твій стиль», клієнти якої активно підтримують наші збори — донатять у нашу благодійну скриньку, приносять випічку, продукти харчування».

Цікаво, що впродовж років повномасштабного вторгнення сформувалась певна специфіка волонтерської діяльності — зокрема і в Тернополі та області. Волонтерське об’єднання «Девора» допомагає конкретному медичному закладу, в якому ми спілкуємось. Проте є й іншій волонтерські організації, які працюють у сфері медичної допомоги. Це — «Лікарняна банда», БФ «Штаб Перемога» тощо. «Хоча ми розділили поміж собою лікувальні заклади, як певні зони відповідальності, ми всі співпрацюємо, — наголошує пані Ковальська. — Волонтерських організацій у нас багато, але в більшості, це допомога фронту. Таких волонтерів, слава Богу, ще вистачає — інакше невідомо, що було б з нами всіма сьогодні», — каже Ірина Ковальська.

«Щедрі вівторки» і допомога фронту

Попри регулярну допомогу лікувальному закладу, об’єднання «Девора» також підтримує і фронт, усіма можливими засобами. «У нас багато підрозділів, з якими ми співпрацюємо, але є окремі підрозділи бригад, яким ми допомагаємо системно, це вже вибудувана комунікація, особисті зв’язки, — розповідає Ольга Мисько. — Надсилаємо на передову медичні засоби, турнікети, продукти харчування, смаколики, матраци, термобілизну, теплі шкарпетки, плівку, утеплювачі, мішки, пальники, генератори, шини, окопні свічки. Днями до нас завітали наші друзі з Німеччини та привезли чергову партію гуманітарної допомоги. Щиро дякуємо родині Марії Богів, іншим благодійникам за небайдужість. За їх підтримки лікарняний заклад нашого міста вкотре отримав мобільні ліжка. Для військових було передано продукти харчування, засоби особистої гігієни, засоби медичного призначення, ентеральне харчування, EcoFlow (вдячні за фінансову підтримку для придбання зарядного пристрою спільноті «Українці в Олбії (Італія — Сардинія) та за її межами». Окрема подяка Вірі Корицькій-Чекашиній за продукти, засоби гігієни та корм для тварин, які воюють разом з нашими титанами».

До слова, в день нашого знайомства у медичний заклад волонтерки привезли продуктову допомогу. «В нас є так званий «Щедрий вівторок» — кожного вівторка ми приїжджаємо сюди, до поранених, намагаємося потішити їх чимсь смачненьким, — каже пані Ірина. — Наприклад, станом на тепер у цьому відділенні  відділі є 14 поранених військових — до кожного ми підходимо, намагаємось якось втішити, підтримати. Сьогодні до нас долучилася й наша подруга, Христина Процик із Залозецької громади — у себе вдома дівчина займається організацією збору продуктів, логістикою. Тамтешні господиньки випікають різноманітні солодощі, готують смачні і поживні страви для захисників — раз або й двічі на місяць Христина доставляє їх у лікарню, для наших воїнів».

Доки ми спілкуємось, за належною їм партією ласощів для захисників приїжджають медичні сестри із торакального відділення — воно спеціалізується на діагностиці та хірургічному лікуванні захворювань органів грудної клітки (легені, бронхи, трахея, плевра, стравохід, діафрагма). Дівчата вирушили в «експедицію», серйозно екіпіровані — вони штовхають перед собою величенького возика, штибу тих, котрі ми звикли бачити у супермаркетах. За кілька хвилин возик наповнюється, смаколики вирушають до своїх адресатів.

«Дуже бракує перукарів»

Звісно ж, не тільки у виготовленні й доставці смаколиків, та й навіть не у медичному забезпеченні полягає волонтерська допомога об’єднання «Девора». Це і дружня бесіда, і тепла усмішка, і якісь прості побутові речі.

До речі, Оля Мисько зі знайомими дівчатами-перукарями зорганізувала ще одну волонтерську активність — щосуботи вони стрижуть наших хлопців, надають перукарські послуги безпосередньо в медичному закладі.

«Це, до речі — велика біда — нам бракує фахівців, охочих допомагати. Якщо хтось із досвідом перукарської роботи прочитає цю публікацію, нехай зголошується, тому що нам бракує перукарів. Але вони мають бути свідомі — тому що це повністю волонтерська праця, безоплатна, та ще і в непростих умовах. На жаль, у більшості випадків коли хтось і приходить, то раз спробує і більше не повертається, — зазначає пані Ірина. — Притому, що це мають бути фахові люди — адже наші хлопці повертаються в цивільне життя, вони хочуть мати гарний вигляд, хочуть якісної стрижи, професійного догляду за бородою, якісного гоління. Всім цим повинен займатися фахівець — до того ж, якщо це лежачі поранені, це треба зробити якісно, але дуже швидко. Сподіваюся, ми все-таки зможемо знайти людей, які нам допоможуть у цьому. Адже наші хлопці, наші воїни-захисники заслуговують тільки найкращого».

Уляна ГАЛИЧ.

На фото авторки (зліва направо): Ірина КОВАЛЬСЬКА та Ольга МИСЬКО; до подруг-волонтерок приєдналася Христина ПРОЦИК; смаколики для захисників.