У нашому селі сільрада з директором школи вирішили побудувати нову школу на землі, що належала громаді храму Святого архістратига Михаїла УПЦ КП. Влада села не може знайти місця для будівництва школи, бо землі, що були виділені під пасовиська, сільрада віддала під будівництво приватних будинків амішам. Їм не потрібна ні наша церква, ні церковна земля, на яку наші діди й прадіди збирали копійку до копійки, аби побудувати для священика проборство.
Оскільки в радянські часи наша церква була закрита, в проборстві розмістили склад, а через дорогу побудували школу, де й тепер навчаються діти. З роками на школу перетворили й проборство — там теж нині вчаться діти. Документів про те, що проборство віддали в тимчасове користування, немає, тож на його місці директор і вирішив збудувати школу.
Куди ми не зверталися — нічого вдіяти не можемо. Директор школи виготовив проект на будівництво нової. Священик спершу був на боці громади, а потім сказав, що нічого зробити не може. Ми зібрали документи, щоби подати до суду, але священик не хоче дати нам довіреність.
Може, люди прочитають нашого листа і не будуть байдужими. Бо ми хочемо, щоб нашим дітям і внукам хоча б щось залишилося від дідів та прадідів. А директор хай будує школу на шкільній землі, якщо дадуть йому гроші. Церковне ж має належати церкві.
В. А. ЮРЧУК,
голова церковної десятки.
с. Космирин Бучацького району.
Нині в Космиринській школі навчається 300 учнів. Уроки відбуваються у дві зміни у восьми класних кімнатах двох пристосованих приміщень. Вони, за словами директора Володимира Кривулича, можуть вмістити щонайбільше 120 дітей.
Нагадаємо, що висока народжуваність у цій місцевості зумовлена переконаннями релігійної громади. Це аміші, або «скромні люди», котрі суворо дотримуються Святого Письма, традиційного простого способу життя без благ цивілізації.
Отримавши цього листа (опублікований у скороченому вигляді), ми зателефонували в село, аби не ввести читачів в оману однобоким висвітленням конфліктної ситуації.
— Коли виникла необхідність будівництва нової школи, ми написали заяву на сесію сільради з проханням виділити для цього земельну ділянку, — розповідає директор школи Володимир Кривулич. — Приїжджала комісія з райцентру і, за рішенням сесії сільської ради, у 2013 році нам надали ділянку для будівництва. Вона перебувала на балансі сільради. І тільки цьогоріч пан Юрчук звернувся з вимогою надати церковній громаді ту ділянку, яка була призначена для будівництва школи. Але церковна громада має 80 соток землі за межами села і 30 соток, наданих замість цієї, яку виділили для школи.
— Розколювати громаду я не буду, адже земля — не головне в житті, — каже отець Михайло Павзюк. — Без города я обійдуся або мені його виділять в іншому місці, а без громади — ні. З другого боку, земля громадська, тому заважати людям відстоювати її я теж не буду. Бо нині я тут, завтра — в іншому місці, а земля залишиться.
За словами отця Михайла, проблема в тому, що церковна громада не оформила на свою землю документів. Священики нею користувалися — і вона вважалася церковною. Попередник отця Михайла Павзюка передав ділянку громаді УПЦ КП у присутності нотаріуса, хоча документально право громади на неї не було засвідчене.
Це підтвердили в сільській раді. Виконуюча обов’язки сільського голови Світлана Пронюк сказала, що за церковною громадою до 2000 року документально було закріплено тільки 12 соток. Ділянку під будівництво нової школи вибирала з кількох запропонованих спеціально створена комісія. І колись давно саме школа користувалася цією ділянкою, учні посадили тут сад. Згодом церковна громада заявила про своє право на цю землю — і відтоді більша її частина стояла всі ці роки пусткою.
— Школа нам вкрай потрібна, — каже Світлана Йосипівна. — Бо плакати хочеться, як наші діти повертаються взимку з уроків о шостій вечора. Вони не мають елементарних умов для навчання. І ті люди, в кого є діти й внуки, з нетерпінням очікують, поки стартує будівництво. Нова школа — це наша найгостріша потреба.
Така ось непроста ситуація, що має дві моралі. Перша: формальностей треба дотримуватися, бо були б у громади документи — не було б нині проблем. Друга полягає в тому, що, за нашою інформацією, люди, котрі протестують проти будівництва школи на начебто церковній ділянці, або не мають дітей, або їхні діти й внуки не мешкають у Космирині. Тож їм школа в цьому селі й справді не потрібна.
Фото з вільних джерел