УКРАЇНА ЩОЙНО ВІДСВЯТКУВАЛА СВЯТУ ТРІЙЦЮ — ОДИН З НАЙБІЛЬШИХ ХРИСТИЯНСЬКИХ ПРАЗНИКІВ, ЩО СИМВОЛІЗУЄ НАРОДЖЕННЯ ХРИСТОВОЇ ЦЕРКВИ. АЛЕ РАДІСТЬ СВЯТА ЗАТЬМАРИЛА ВЕЛИКА ВТРАТА — ВІДІЙШОВ У ВІЧНІСТЬ ОДИН З БУДІВНИЧИХ ЦІЄЇ ЦЕРКВИ НАШИХ ДНІВ, МУДРИЙ ПАСТИР І ВЕЛИКИЙ УКРАЇНЕЦЬ КАРДИНАЛ ЛЮБОМИР ГУЗАР. ГОСПОДЬ, МАБУТЬ, НЕ ВИПАДКОВО ЗАБРАВ ЙОГО САМЕ НАПЕРЕДОДНІ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ ТА ДАВ МОЖЛИВІСТЬ ПОПРОЩАТИСЯ ІЗ БЛАЖЕННІЙШИМ УПРОДОВЖ ПЕРЕДСВЯТКОВИХ І СВЯТКОВИХ ДНІВ. ЦИМ НАЧЕ ПІДКРЕСЛЮВАВ ЗНАЧУЩІСТЬ ЗЕМНИХ ДІЯНЬ ЦЬОГО СИВОГО СТАРЦЯ, ЩО НАГАДУВАВ СВЯТОГО, АБО Й БУВ НИМ УЖЕ НА ЗЕМЛІ. ПРИНАЙМНІ БАГАТО ХТО ТАКИМ ЙОГО ВВАЖАВ.
Кардинал Любомир Гузар закінчив земне життя на 85-му році. Як зазначалось у багатьох телерепортажах про його кончину, блаженнійший народився у Львові. Але був він закорінений і в тернопільську землю. Його дідуньо по мамі, як він лагідно його називав, Лука Демчук був парохом у Кальному Зборівського району. На відновлення його могили та встановлення нового пам’ятника тоді діючий глава УГКЦ приїжджав у Кальне і дуже тепло згадував і отця Луку, і маму, яка провела у цьому селі дитячі роки.
Майже півстоліття Любомир Гузар провів за кордоном — у США та Італії. Там закінчив школу, здобув богословську освіту, прийняв монашество. Прибувши в Рим після вісімнадцятирічного заслання в СРСР, тодішній глава УГКЦ Йосиф Сліпий таємно висвячує трьох єпископів, серед них і Гузара. У них було одне-єдине завдання: якщо радянський режим винищить увесь греко-католицький єпископат, вони мали висвятити нових єпископів. Щоб церква жила. Але Ватикан не визнав тих висвячень. Гузар іде в монастир і покірно несе монаший послух. Через дев’ятнадцять років Святий Престол повертає йому єпископство.
Із здобуттям Україною незалежності владика Любомир повертається на Батьківщину, а в 2000 році стає верховним архієпископом Києво-Галицьким. З умовою, що займатиме цю посаду щонайбільше до 75-ти років, поки змужніють молоді єпископи, а потім одному з них, найдостойнішому, передасть він управління церквою. І слова дотримує: уперше в історії своєї церкви добровільно зрікається престолу і передає його в молоді руки Святослава (Шевчука), нинішнього предстоятеля УГКЦ.
Любомира Гузара недарма називають будівничим греко-католицької церкви. Він справді дуже багато зробив для її утвердження, розбудови, зростання авторитету в українському суспільстві. Зокрема, здійснив революційний крок — переніс осідок УГКЦ зі Львова до Києва. Попри шалений спротив Московського патріархату. На всі звинувачення в експансії уніатів на схід тихим голосом відповідав: ми не зазіхаєм на чуже, ми повертаємось додому. Його надзусиллями постав у столиці й Патріарший собор Воскресіння Христового. Владика Любомир категорично відмовився від спонсорства надбагатих людей, щоб не ставити церкву в залежність від них. Собор зводився пожервами простих людей, і це було справді народне будівництво.
Блаженнійшого Любомира шанували не лише греко-католики, а й вірні інших конфесій. За його мудрість, щирість, толерантність, справді християнські вчинки і турботу про мир і злагоду в усьому українському домі. Він, зокрема, твердив, що турбує його благо не лише греко-католицької, а й цілої Української церкви. Що немає в Україні чотирьох церков, а є одна церква київської традиції, поділена начетверо. Мав він і своє бачення, як її об’єднати знову. Не через підпорядкування котрійсь одній трьох інших, а через своєрідну співдружність, у яку кожна із церков привнесла б своє: греко-католицька — досвід спілкування із Заходом, УПЦ Московського патріархату — досвід спілкування зі Сходом, УПЦ Київського патріархату та УАПЦ — досвід здобуття незалежності українськими церквами. На жаль, інші церкви цього не сприйняли. Можливо, ще настане час і до цієї ідеї кардинала Гузара ще повернуться церкви київської традиції.
Відходячи на відпочинок, він запевняв, що не збирається сидіти на печі, бо ще не є таким немічним. Писав книжки, записував диски, зустрічався з людьми, особливо молоддю, розмовляв з усіма, хто хотів його слухати. Його виступи, проповіді, статті розбирали на цитати. Він прийшов на Майдан і сказав головне: Україна потребує перемін. Тому треба молитися і працювати. Не любив політики, але коли вона допікала, говорив політикам гірку правду.
В останні роки він майже не бачив і погано чув. Але його духовний зір був зіркішим, ніж у зрячих. Його справедливо вважали духовним лідером українського народу, а не тільки своєї церкви. Він був добрим і лагідним пастирем, тихим молитовником, надзвичайно доброю і порядною людиною, скромним у побуті, доброзичливим у спілкуванні, з великим почуттям гумору та самоіронії. «Нашим батьком» називало його греко-католицьке духовенство. «Гарячим українцем та учителем мудрості» охарактеризував Любомира Гузара Папа Римський Франциск. Зрештою, у кожного знайдуться для новоприставленого владики свої епітети і свої теплі спогади.
Є вони й у мене, бо мала щастя не раз його слухати: і в Кальному, і на прес-конференціях. Під час однієї з них журналісти сфотографувались із владикою. А потім я попросила його сфотографуватись зі мною окремо. Оточення блаженнійшого зашушукало, мовляв, владика втомлений. А він лагідно сказав: «Нехай». І я бережу на згадку той знімок. А згодом у «Березолі» відбувався благодійний концерт «З вірою і любов’ю», на якому збирали кошти на будівництво Патріаршого собору. Відкривав його владика Любомир. Я підійшла за куліси і подарувала блаженнійшому свою книжку «Тернопільські зустрічі», де були репортажі про його відвідини Кального та з прес-конференції, а також мої рефлексії «Дідуньо та онук». А невдовзі отримала ось цього зворушливого листа: «Високоповажна пані Галино! Книжка Вашого авторства «Тернопільські зустрічі» була для мене великою та милою несподіванкою. Подивляю Вашу дуже цікаву і вдалу спробу представити історію в такий оригінальний спосіб — через зустрічі. Уважні читачі, між ними і я, коли мені текст прочитають, будуть Вам дуже вдячні, не стільки за репортажі, як за рефлексії. Нехай милостивий Господь дає Вам багато своїх благодатей для Вашої письменницької діяльності. Щиро відданий та вдячний в Христі Господі + Любомир. 6 травня 2009 року Божого. м. Київ». Водночас блаженнійший попросив ще один примірник книжки — для своїх родичів у Канаді.
Отакий дивовижний чоловік ходив по нашій землі. Молився, працював, повчав, допомагав, спрямовував на Божу дорогу усіх, хто хотів його слухати і чути. А завтра уже дев’ятий день, як за ним сумує Україна.
Вічна Вам пам’ять, владико! Посіяне Вами уже сходить. І в отих тисячах люду, що кілька днів у Львові та Києві цілодобово прощався з Вами. І в братерських обіймах двох патріархів — Святійшого Філарета та блаженнійшого Святослава біля Вашої домовини. І в численних публікаціях журналістів, що вже були і ще будуть. І в серцях кожного, кого заторкнули Ваша лагідність і мудрість.
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел