Такі концерти — велика розкіш для меломанів і справжня мистецька подія для будь-якого міста. На них не завжди зважуються навіть упевнені в собі співаки, бо це і велика праця, і серйозна відповідальність. Ось і соліст обласної філармонії Володимир Шагай тільки на 33-му році життя наважився вийти на сцену з першим повноцінним сольним концертом. І то не одразу, відкладав його, бо відчував, що ще не все відшліфовано, як слід. Зате яку радість подарував він тернополянам, коли концерт нарешті відбувся!
Що у співака гарний ліричний баритон, ми знали й раніше. Але одна річ, коли в концерті виконуєш кілька творів, а інша — співати два відділи. До того ж здебільшого зарубіжну класику мовами оригіналу. Зокрема, Володимир Шагай виконав арію Ірода з опери «Іродіада» Ж. Массне, каватину «Фігаро» з опери «Севільський цирюльник» Дж. Россіні, світові хіти «Скажіть вашій подрузі» Р. Фальво, «Світанок» Р. Лєонкавалло, «Закоханий солдат» Е. Канніо. З українських творів у його виконанні вперше прозвучала арія Михайла Гурмана з опери «Украдене щастя» Юлія Мейтуса.
У концерті брали також участь студентські друзі Володимира Шагая, а нині солісти Одеського молодіжного театру модерних постановок Теmрі Моdеrnі Гаяне Арутюнян та Віталій Ончуленко.Прекрасно звучали їхні дуети з Володимиром Шагаєм під час виконанння арій Дон Жуана і Церліни з опери «Дон Жуан» В.—А. Моцарта, Рудольфа і Марселя з опери «Богема» Дж. Пуччіні, Данила і Ганни з опери «Весела вдова» Ф. Легара, «На качелях» Л. Денца. А відома пісня «О sole mio» («О моє сонце») у виконанні В. Шагая та його друзів з Одеси викликала шквал аплодисментів. Вони порадували тернопільську публіку і сольним виконанням ще кількох перлин світової класики. Особливо тепло приймали ніжну із прекрасним сопрано Г. Арутюнян. Гаяне здивовано перепитувала: «У вас тут всіх так приймають?»
Завершував сольний концерт український хіт — пісня «Черемшина». Володимир Шагай виконував її так витончено й чуттєво, що зал аплодував йому стоячи, а вигуки «Браво!» лунали з усіх його кінців.
Подарувала Тернопіллю такого голосистого співака Бережанщина, її, як він каже, «історичне село Жуків», батьківщина Богдана Лепкого. Народився Володимир у співочій та музичній родині. Дуже гарно співав його дід-лісник. По весіллях грав тато. І мамина родина теж була співучою. Тож не дивно, що малого Володю вчитися гри на скрипці віддали в музшколу (дякувати Богу, була така в Жукові. Вона й досі процвітає, хоч уже були спроби її закрити). Тож дуже скоро він теж грав із татом на весіллях. Проте у музучилище після закінчення десятирічки вступив не на музичне відділення, а на вокальне. Три роки вчив його співу заслужений працівник культури України Іван Равлюк.
Коли ж вибирав виш для подальшого навчання, то їздив у Львів, Київ та Одесу. «В Одесі прийняли мене найтепліше, — каже співак нині. — І я відчув, що тут мені буде найкраще». Рік навчання на підготовчому відділенні і п’ять в музичній академії (нині національній) залишили в його серці найтепліші спогади і подарували справжніх друзів. Йому навіть пропонували залишитися працювати у тамтешній філармонії, але в Одесі дуже дороге проживання. Тож повернувся у рідні краї. Із 2009-го Володимир Шагай викладає вокал у Тернопільському музучилищі ім. С. Крушельницької. Нині має шестеро студентів, яких «розспівує», як колись навчали його. Паралельно з кінця того ж року працює солістом обласної філармонії. Він дипломант міжнародних конкурсів оперного співу у чеських Карлових Варах та в українському Кам’нець-Подільському, лауреат всеукраїнських конкурсів молодих виконавців. Дуже вдячний родині, особливо мамі Стефанії Степанівні, друзям, котрі підтримують його бажання брати участь у різних конкурсах (а нині це справа практично приватна і затратна), бо для співака такі конкурси — це стимул до праці, до самовдосконалення.
Відрадно, що Володимир Шагай прагне вдосконалювати не лише вокальну майстерність, а й розширює свій репертуар, вводить у нього й арії з українських опер, працює над записом українських класичних романсів. Маю надію, що його майбутній концерт українських романсів матиме такий же теплий прийом, як і перший «сольник».
Галина САДОВСЬКА.
Фото з архіву Володимира Шагая