ЗА ПЛЕЧИМА — МІСЯЦІ ЗАПЕКЛИХ БОЇВ НА ДОНБАСІ, СЕРЕД ЯКИХ ВІДОМЕ СЕЛИЩЕ ПІСКИ БІЛЯ ДОНЕЦЬКОГО АЕРОПОРТУ. СЬОГОДНІ Ж ЙОМУ ДОВОДИТЬСЯ ПРОТИСТОЯТИ НА МИРНІЙ ТЕРИТОРІЇ, ВОЮЮЧИ ЗА СВІДОМІСТЬ УКРАЇНЦІВ. ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ГРОМАДЯНИН, ДОВКОЛА ЯКОГО ОБ’ЄДНУЮТЬСЯ ПАТРІОТИ, — САМЕ ТАКИМ ЗНАЮТЬ В УКРАЇНІ Й ПОЗА ЇЇ МЕЖАМИ НАШОГО ЗЕМЛЯКА, ВІЙСЬКОВОГО ДОБРОВОЛЬЦЯ ВАЛЕРІЯ ЧОБОТАРЯ (ПСЕВДО «ГАТИЛО»). СЬОГОДН І ВІН АКТИВНО ВІДСТОЮЄ СВОЮ ЖИТТЄВУ ПОЗИЦІЮ, СТАВШИ СПІВЗАСНОВНИКОМ ГРОМАДСЬКОЇ ІНІЦІАТИВИ «ЗАХИСТИ УКРАЇНУ». В ЕКСКЛЮЗИВНОМУ ІНТЕРВ’Ю «ГАТИЛО» ВІДВЕРТО РОЗПОВІДАЄ ПРО ТЕ, ЩО НАЙБІЛЬШЕ ТРИВОЖИТЬ ЙОГО ТЕПЕР, ЗАГРОЗИ, ЯКІ НАВИСЛИ НАД УСІМА НАМИ, А ТАКОЖ ПРО ВИРІШАЛЬНІ ФАКТОРИ ДЛЯ ЄДНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА.

— Порівнюючи теперішні події в державі з тими, що мали місце п’ять років тому, які слід вважати найнебезпечнішими?

— У 2014-му чи не вперше за сотні років українці об’єдналися заради спільної мети — боронити державу. Ми продемонстрували всьому світові, що, незважаючи на наші відмінності — мовні чи ментальні, можемо порозумітися і з повагою вислухати одне одного. Проте, як не парадоксально, вдається це нам лише в умовах прямої загрози. Сьогодні ж, коли загроза стала прихованою, в суспільстві сіється розбрат… Прикро, що після всього пережитого багато моїх бойових побратим ів стали стверджувати, мовляв, сьогодні немає за кого воювати. Але ж воюємо ми, насамперед, за майбутнє наших рідних, близьких. За свій дім, землю, державу. І відступати не маємо права.

 — Чому ж так сталося? Як після стількох років спільної боротьби єдн ість нашого народу опинилася під загрозою?

— Маніпулятивні технології в дії. Той самий мовний закон, який є, на мою думку, життєво необхідним для нашої країни, завдяки інформаційним маніпуляціям спричинив ефект, абсолютно протилежний очікуваному. Є дуже багато корисних і життєво необхідних законів, проте спосіб донесення їхньої доцільності до людей має бути максимально інформативним, виваженим і продуманим. Варто детально роз’яснювати кожному, що це дає у перспективі для всіх. Тож цілком природний і зрозумілий страх у тих, для кого українська мова, на превеликий жаль, не є рідною. Причина в тому, що люди й досі черпають інформацію з телевізора, сприймаючи так, як її «подадуть ». Якщо російськомовним громадянам насаджують переконання, мовляв, їхні права зазнаватимуть утиск ів, то україномовних переконують, що це перемога… А перемогою це може бути тільки в разі єдності нашого народу.

 — Поняття «влада» і «народ» тісно пов’язані між собою. Яким, на ваше переконання, повинен бути алгоритм взаємодії між ними?

— Історично так склалося, що в наших людей сформоване доволі викривлене поняття про владу. Вона сприймається, як щось міфічне й недосяжне або навіть гірше — вороже та злочинне. Насправді ж в усьому цивілізованому світі влада належить пересічним громадянам, які делегують владні повноваження певним особам, при цьому створюючи органи контролю. Результати останніх виборів в Україні — це, з одного боку, наслідок не усвідомлення народом того, що найвища державна посада — це всього лише певна функція, керувати якою повинні вони самі, люди, а з іншого — їхня безмежна віра в те, що із приходом нового президента неодмінно має статися диво. Сумно, що, слухаючи його першу промову, люди під Верховною Радою плакали від радості… Якщо сподівання нашого суспільства не виправдаються, є ризик того, що люди остаточно втратять залишки довіри до влади. Пересічний українець може настільки розчаруватися, що взагалі перестане ходити на вибори. Такі технології націлені на повне знищення почуття власної відповідальності кожного з нас. І найважче буде людям визнати, що помилися. Натомість вони підтримуватимуть будь-які ініціативи нової влади, навіть, якщо ті суперечитимуть національним інтересам. А це, безумовно, викликає не лише сум, а й страх за майбутнє.

 — Чи є реальним шанс закінчити новітню російсько-українську війну шляхом певних домовленостей?

— Смішно слухати осіб, які висловлюють намір вести перемовини з Росією, не поцікавившись перед тим, чи сама Росія хоче говорити з нами. В будь-яких перемовинах мають бути дві зацікавлені сторони. Перспектива, безперечно, лякає, проте я не налаштований скептично. Більше того, переконаний: ми не дамо знищити те, що вдалося досягнути за попередні роки. Багато українців заплатили за це надзвичайно велику ціну. Серед них я бачу й себе також.

— Напередодні парламентських виборів, на вашу думку, як має формуватися ефективна комунікація з електоратом?

— Коли я задумуюся, якою була б моя передвиборча концепція, то розумію, що потрібно говорити людям те, що вони хочуть почути. Та це суперечить життєвим принципам і переконанням. Я на 99 відсотків упевнений, що не досягнув би в цьому великого успіху. Як на мене, варто керуватися християнським принципом і доносити до людей правду, що ніхто й ніколи за них у цій країні нічого не змінить. І рушійною силою має бути відчуття власної відповідальності, обов’язку, а також ефективний контроль над діями депутатів. Обираючи їх, виборці укладають з ними своєрідний певний договір про втілення передвиборчих обіцянок. Якщо ж цього не відбувається, умови не виконуються, необхідно позбавляти цю людину владних повноважень і розривати суспільний контракт.

 — Ви налаштовані бути в опозиції до нової влади?

— Будучи в опозиції до іншої частини населення, ми від’єднуємо себе від них. Нам не з Росією треба домовлятися про мир, а з людьми, яким роками насаджували інші погляди і стереотипи. Опозиція — це політичний термін, що має право на існування, та у випадку України це — програш. Можна бути в опозиції до певних дій, вчинків, проте в жодному разі не до людей. Замість того, щоб звинувачувати когось у чомусь, варто достукатися до кожного задля відновлення і збереження нашої єдності. Згідно з біблійними оповідями, що зробив Господь для того, аби люди не звели Вавилонську вежу аж до самісінького неба? Забрав у них можливість спілкуватися. Що роблять тепер вороги України? Все, щоб ми, українці, втратили здатність і можливість домовлятися між собою. Сьогодні, як ніколи, нам необхідно спілкуватися, проводити реальні зустрічі, а не «списуватися» у соцмережах. Серед населення було б добре провести з терапевтичною метою курси зі спілкування, адже це своєрідне мистецтво, опанувати яке самотужки дано не кожному.

 — Якщо провести паралель світосприйняття і відносин між людьми на війні та на мирній території, що хотілося б змінити чи додати?

 — На сході в мене завжди була впевненість у тому, що поруч є люди, які завжди прикриють спину і рятуватимуть у разі поранення. Це було своєрідне мікросередовище чесних, спроможних, поєднаних між собою людей, в якому немає місця обману. Померти брехуном ніхто не хоче, тож кожен день минав наче в колективній сповіді.

На мирній території все по-іншому. Чи не кожен намагається видаватися кращим, аніж є насправді, будь-якою ціною відстоювати власні інтереси. Для прикладу, коли їдеш дорогою, як не дивно, кілька десятків людей тут же намагаються тебе обігнати, очевидно, вважаючи себе кращими. Насправді ж вони є просто невихованими і позбавленими відчуття поваги до ближнього. А на війні повага є завжди. Там усі в рівних умовах. Це і є справжнє, самодостатнє суспільство, яке можна творити й тут. Для цього варто лише берегти свою гідність і єдн ість, проявляти повагу. А ще — усвідомлювати те, що всі ми залежимо одне від одного. І людина, яка порушує правила на дорозі, повинна розуміти, що таким чином наражає на небезпеку всіх учасників руху, взаємопов’язаних та взаємозалежних.

Богдан ГРИГІР.