Я чекаю дитинку. Це моя перша вагітність, тож ставлюся до свого стану дуже трепетно. Чоловік мене оточує турботою і любов’ю, почуваюся прекрасно. Але моя бабуся, котра востаннє народжувала пів століття тому, вже замучила мене різними забобонами.
Через дроти переступати і ходити під дротами мені не можна. Хіба маю перелітати над тролейбусними лініями? В’язати мені теж не можна, бо дитинка буде обплутана пуповиною.
Стригти і фарбувати волосся, нігті, обличчя теж заборонено. Табу навіть на помаду. Може, в цьому є якась частка здорового глузду, бо ж бачу в жіночій консультації багато вагітних без макіяжу. Але мені так хочеться бути красивою, як ніколи досі. Бо я ж чекаю дівчинку!
Бабуся заборонила мені в когось щось просити, бо якщо людина не зможе мені цього дати — в її хаті заведуться миші й усе, як каже бабуся, «перетрублять на ніц».
Останнім часом мені дуже подобається ходити в магазини дитячого одягу й іграшок. Маю на це час і отримую задоволення. Та коли одного разу не втрималася і купила шкарпеточки — бабуся зробила з цього трагедію. Я взагалі планувала придбати для дитинки всі найнеобхідніші на перших порах речі сама, бо мені важко догодити. А тепер не знаю, як правильно.
Іще мені не можна дивитися на калік, а от на дуже вродливих людей навіть треба — тоді дитинка народиться красивою.
Чоловік із того всього тільки сміється. Моя лікарка теж. Вона не радить мені тільки білизну розвішувати, бо високо підіймати руки справді шкідливо. У бабусі ж один «залізний» аргумент: «Народ дурного не придумає. Це все перевірено століттями».
От мені й стало цікаво, що думає народ із цього приводу. В які забобони вірити вагітним, а в які ні? Чи діяли вони на когось узагалі? Може, моя бабуся прочитає і дасть мені спокійно дожити до пологів.
Між іншим, я їй навіть не казала, що при пологах буде присутнім мій чоловік, бо раптом і це під «народною» забороною.
