Мало не щодня вона приходить до мене додому і починає жалітися на життя. Сяде за стіл і в подробицях розповідає про свої незгоди. Може годину оповідати, яка в неї погана свекруха, як тяжко дитині дається математика, які нервові у неї вчительки в школі, що в начальника на роботі поганий настрій. Вчора було те саме.
А я в той час, переважно розриваюся на шматки. Поки моя сестра п’є чай і смакує вівсяним печивом, намагаюся переодягнути меншого сина, покрикую на школяра-першокласника, щоб за домашнім завданням не відволікався на мультики, і готую вечерю. Як багаторука богиня. Хоча яка там богиня — забігана, втомлена, виснажена.
Та моя заклопотаність не заважає сестрі провадити бесіду. І завжди — з акцентом на негативі. Грошей їй не вистачає, голова у неї болить, свекруха зварила не такий суп, а ще вчора собака погриз майже нові чоботи. Хочу вставити якесь слово і собі, але швидко розумію, що втручатися у розмову немає сенсу.
— Та ти мене не слухаєш! — раптом кричить до мене Наталка. — Завжди тобі байдуже до моїх проблем!
Я чемно перепрошую, бо думки справді перестрибнули на взуття: треба йти в неділю на ринок та шукати Андрійкові тепле, зимове. Добре, що скоро зарплата. А сестра продовжує далі. Врешті, коли годинникова стрілка наближається до сьомої, прощається — пора забирати доньку з музичної школи. Десь там у їхній прибраній оселі невістку із донькою вже виглядає набридлива свекруха. Цікаво, що приготувала цього разу? Чи догодила?
Наталка йде, а я зітхаю з полегшенням: першокласник самостійно вивів у зошиті букви-кривульки, картопля майже зварилася, випраний одяг випрасувала.
Ще через кілька годин від домашніх турбот голова у мене аж репає, але я з бадьорою усмішкою набираю телефонний номер чоловіка. Там, в АТО, він має бути впевненим, що за нас нема чого турбуватися.
— Як ти там? Усе добре? Ми скучаємо!
Уже перед тим, як заснути, раптом не витримую і ображено плачу в подушку. Так тяжко. Одна з двома синочками, коханий на війні, робота, дитячі хвороби… Якби ще було кому виплакатися, з ким поговорити. От хоча б Наталці. Люблю її. Але із сестрою почуваюся, як з чужою. А чому? І сама не знаю…
ЮЛЯ
Фото з вільних джерел