Цими днями у тернопільській галереї «Бункермуз» усі шанувальники сучасного, відвертого й непередбачуваного мистецтва мали нагоду побувати на першій презентації фотопроекту «Самообійми». колишньої тернополянки, а нині киянки Олександри Павловської.
Більше десятка фоторобіт, що відображали гру силуетів, світла, тіней і напівтіней і, безперечно, пережитих емоцій авторки, привертали увагу відвідувачів імпрези, змушуючи неодноразово роздивлятися кожну світлину.
«Створюючи проект «Самообійми» щодня майже 6-7 годин я працювала сама з собою перед камерою. Згадувала різні ситуації, емоції й почуття. І обіймала себе. Інколи навіть навмисно заганяла себе емоційно у глухий кут, або ж навпаки одухотворювала себе. У мене з’являлася певна емоція — і я працювала з нею в кадрі. Така робота допомогла мені ліпше пізнати себе, навколишній світ, оточуючих, важливість обіймів із кимсь і самообіймів. Напевно, всі хоча б раз у житті проходили крізь гнітючу самотність, а мій проект доводить, що цього можна уникнути, догоджаючи собі власноручними обіймами. Надзвичайно цікаве і технічне виконання таких світлин, бо на відміну від традиційної роботи зі штативом, камерою, світлом, коли майстер знає, що саме фотографує і який результат хоче отримати, у моєму випадку такий підхід неможливий. Цей процес непередбачуваний, як і непередбачуваний його результат», — розповідає Олександра Павловська.
Розпочалося відкриття виставки із майже містичного танцювального перфоменсу дуету Асі Панкової і Данила Сташука (Scrag Aisedory, м. Київ) під проекційне шоу від Vj Yarkus (м. Тернопіль). Артисти запросили гостей вечора у світ емоцій, які не раз доводиться переживати кожному — страх, розгубленість, відчай, самотність. Танцюристи демонстрували вир гнітючих почуттів та боротьбу з ними. «У нашому виступі йшлося про стан, який переживає людина, залишаючись наодинці з собою поза межами впливу суспільства й оточення і навіть поза межами їхнього тіла й гендеру, оскільки, як відомо, наше життя розпочинається з ембріона, позбавленого статевих ознак. Тому чоловіки й жінки, будучи такими різними, мають багато спільного. Наше суспільство дуже суворо регламентує те, якими повинні бути чоловіки й жінки, як їм належить поводитися. Один із відомих стереотипів — чоловіки не плачуть. Але ж це неправда! Коли чоловік у розпачі, він плаче, адже він, передусім, людина. Це ми хотіли продемонструвати своїм виступом. А також показати, що маємо завжди дивитися вперед, у яку скрутну ситуацію не потрапили б. Додам, що роботи Олександри Павловської надзвичайно інтимні у сенсі відкриття авторкою свого внутрішнього світу. Як правило, люди не схильні розповідати про свої глибокі болючі переживання навіть із найближчими, Олександра ж напрочуд відверта у своїх роботах! Мені дуже сподобався цей проект, і я радий, що взяв участь у сьогоднішній імпрезі», — каже Данило Сташук.
Усі бажаючі в невимушеній атмосфері могли поспілкуватися з фотохудожницею. Враження у всіх були чудові: посмішки, замислено-мрійливі погляди, теплі розмови, численні запитання до авторки.
«Надзвичайно цікаві роботи. Я — фотограф-аматор, тому й завітав на сьогоднішнє дійство. Мене дивує, що такі світлини взагалі можливо зробити. Почерпнув для себе багато цінного й нового», — зізнається тернополянин Ігор Скоробагатий.
Таємничо-відверту атмосферу доповнювала музика гурту ZSUF (м. Тернопіль) та скульптура американського митця Ліланда Беті.
Триватиме фотовиставка Олександри Павловської у картинній галереї «Бункермуз» до 27 листопада, після чого помандрує іншими містами країни.
Валентина СІЧКОРІЗ
Фото Анни ЗОЛОТНЮК