У редакцію нашої газети звернулася читачка із проханням опублікувати вірш, який вона написала після втрати чоловіка. Жінка надіється, що її, скроплена слізьми поезія, допоможе зрозуміти людям наскільки важливо цінувати кожну мить, проведену разом із коханою людиною, не витрачати цей час на сварки та непорозуміння. Виконуємо просьбу пані Марії і бажаємо їй Божої підтримки та опіки.
Листопад
Світлій пам’яті чоловіка Нестора
Листопад нас з тобою розвіяв, коханий,
А колись наші долі з’єднав листопад.
Скільки літ проминуло, а так ніби вчора
і вже не вернути нам того назад.
Я до тебе тулилась в негоду і в стужу,
я шукала розради у твоїх очах,
разом серцем раділи, разом муки ділили,
а тепер я самітньою вийшла на шлях.
Знову осінь минає, друга осінь без тебе,
і очей твоїх синіх не стало ніде,
а я все ще чекаю, а я все ще надіюсь,
що зустріну їх знову, зустріну тебе…
Чую голос твій тихий, розважливий, ніжний
і тепер до порад прислухаюсь твоїх,
я не хочу повірити серцем ще й нині,
що твій голос навіки, назавжди затих…
Ми з тобою ніколи зими не боялись—
ні вітрів, ні морозів, бо були удвох,
разом весен чекали, разом літу раділи,
разом йшли по дорозі, як провадив нас Бог.
А тепер все минуло, відплило з водою,
все розвіялось вітром, як в полі туман,
я у Бога благаю, щоб в горі не впасти,
щоб серце і душу зцілити від ран.
У житті ми нестримними часом буваєм,
і гординя не раз опановує нас,
розуміємо пізно, тоді, як втрачаєм,
як приходить розлука й самітності час…
Марія ЗЕЛЕЗ-БУЧИК
м. Тернопіль
Фото з вільних джерел