Кажуть, зайняті працею руки — то найкращі ліки від темних думок. Останніх у нашому житті, на жаль, не бракує, особливо в осінні, в’язкі від мряки і сутінків вечори. Тож аби не впасти в зневіру, працівники нашої редакції вирішили організувати творчі вечорниці, більше фото з яких можна переглянути тут. Випробуваний часом досвід предків, які, до слова, не мали найменшого уявлення про модний нині термін «сезонна депресія», виявився вдалим: цікаві майстер-класи, обмін навичками і дружні розмови змусили присутніх забути про проблеми, тривоги та клопоти.
Святковий настрій на крилах ангелів
А ще — вкотре подивуватися таланту колег, їхніх друзів, родичів, помилуватися їхніми рукотворами і усміхнутися. Адже лялечки, створені у творчому дуеті Олі Ванци та Каті Ткач, справді викликають щиру усмішку. Рукодільниці зізнаються, що й самі потрапляють під позитивний вплив своїх виробів.
— Вони всі різні. Одні чудернацькі, інші замислені, ще якісь веселі. Кожна має своє ім’я. У нас вже є Доця, Бабця, Ромашка, Оксана… — розповідає Катя, що здебільшого чаклує над «марафетом» ляльок. — Дизайн виникає сам собою. Отак дивишся на новеньку, думаєш, що зробиш їй одну зачіску, а вона тобі ніби диктує, якою хоче стати. Для оздоби ляльок можна використати все, що знайдеться вдома: нитки, тканину, для капелюшка — корок від пластикової пляшки. А якщо купувати матеріали для цього, то, думаю, лялька втратить свою індивідуальність.
Хто б міг подумати, що задум створення цих симпатичних малюків виник цілком несподівано. Він «виріс» із захоплення Олі пошиттям подушок та матраців, наповнених гречаним лушпинням. Майстриня каже, вони дарують власникам міцний і здоровий сон, позбавляють від ортопедичних проблем, а ось лялечки стануть приємним бонусом до такої хатньої обновки. Найнеобхідніше для роботи — то голка, ножиці, нитки, тканина і гречане лушпиння-наповнювач.
Не менш корисні для екології і вироби подруги Олі Лілії Верхоли. Жінка намагається використовувати для сувенірів вживані й непотрібні речі.
— Рукоділлям захоплююся усе життя, найбільше люблю шиття. Час від часу мене відвідують якісь творчі задуми. Наприклад, до свята Миколая зробила рукотворну книжечку для внучки, до Нового року — ангеляток, — каже Лілія. — Потім знайшла в шафі стару кримпленову сукенку, то зробила з неї інших ангеликів. Ще одне своє плаття випадково пропалила — з нього вийшли іграшки на ялинку. Також придумала органайзер для дитячих дрібничок, щоб внучка мала де залишити прикраси, приколки, гумки для волосся.
Здавалося, на час «калинових» посиденьок редакцію масово заселили небесні створіннячка, бо по сусідству з ангелятами Лілії Верхоли розташувалися і ангелики Оксани Семенчук. Їх майстриня вив’язала гачком. Створити першого крилатого охоронця захотілося незадовго до тогорішнього Різдва — до творчих експериментів підштовхнув передсвятковий настрій.
— Схему в’язання виробу знайшла в Інтернеті. Спочатку наслідувала її, та згодом почала випробовувати різні варіанти, додавати інші елементи, узори, — пригадує Оксана.
Тепер удосконалена техніка майстрині уже відточена і напрацьована. У голівку ажурного ангелятка вона кладе синтепон або вату, а накрохмалений тулуб одягає на пірамідку з картону та розтягує, поки виріб не висохне й не набуде такої ж форми. Завдяки цій технології рукотвори можна встановлювати на горизонтальну поверхню, проте не менш доречними ангелята видаватимуться на ялинці чи підвішені на стінах кімнати.
— Сплівши виріб, перу його. Вважаю, що таким чином «очищаю» від своєї енергетики. Коли комусь дарую ангелика, він вже «чистий». Тобто новий власник вселяє у нього власну мрію, яку, як я кажу, ангел донесе Богу, — зазначає Оксана. — Мені ще деколи пропонують додати ангелятам очка і ротики, але ж вони не повинні мати ознак людського. Я спеціально намагаюсь пришивати якомога менше стрічок, уникати зайвих прикрас, щоб ангелятка не втрачали свою божественність.
Обереги з міфічної країни
В іншу релігію та частину світу перенесла присутніх своїм майстер-класом Ліля Костишин. Вона навчала охочих плести браслети Шамбала. Існує повір’я, що вони, створені власноруч і за певними правилами, привертають удачу, дарують щастя і оберігають власника від нещасть і злих духів.
— Шамбала — це міфічна країна в Гімалаях, схована від людського ока. Вона згадується в тибетських текстах і символізує піднесений стан душі, єднання людини з Творцем. Буддистські монахи плетуть для себе такі обереги, щоб наблизитися до Господа, — пояснює Ліля.
За її словами, браслет повинен містити певну магічну кількість вузликів, які виконуватимуть «оборонну» функцію. Окрема увага приділяється також числу та вибору намистин у браслеті. Краще, якщо коралики будуть виготовлені з того каменю чи матеріалу, який вам близький, підходить за знаком зодіаку: відповідного каменю, дерева, глини. Носять вироби тільки на правій руці.
Та чи не найбільше зацікавлених відвідувачів біля свого столика зібрала наймолодша рукодільниця «Калинових вечорниць», донька Лілі Катя Костишин. Восьмикласниця допомагала опанувати техніку створення прикрас із полімерної глини. Сама Катя вперше познайомилася із цим видом творчості ще три роки тому, але те знайомство вважає невдалим: через низькоякісний матеріал рукотвори тріскалися. Трохи труднощів виникло і наступного разу.
— Минулої зими мені знову подарували набір полімерної глини. Тоді я вирішила зробити торт, проте не врахувала, що для першого разу це занадто складно, — розповідає Катя.
По-новому поглянути на цей матеріал їй допомогла однокласниця Настя, яка відвідує художню школу та вже має практику із виліплювання різних цікавих речей.
— Після цього я справді захопилася цією творчістю, почала шукати якісь матеріали, щось пробувала, придумувала, ліпила. Коли за плечима стало більше майстерності і досвіду, вирішила: можу робити щось таке, що можна було б носити, дарувати комусь, — зазначає Катя.
Тепер в її колекції — різноманітні кулони, значки, сережки, брошки. Особливо вражають мініатюрні деталі виробів — філігранної роботи фрукти на шматочках тортиків, ювелірно зліплені квіти, натуралістичні риси звірят. Кожен із виробів, зауважує юна рукодільниця, має свою історію. Доволі особлива вона у значка із синьо-жовтою стрічкою і кетягом калини. Він — один із оберегів, які Катя задумала виліпити й відіслати військовим у зону АТО.
— Я вирішила, що зроблю таких багато, бо на сході є мої знайомі, їм буде приємно. Тепер чекаю нових надходжень глини, адже жовтого і синього кольорів немає у продажу, — підсумовує дівчина.
І мисткині, і охочі навчитися чогось гарного та корисного засиділися до пізнього вечора. Розійшлися з приємною втомою і намірами продовжити творчі посиденьки. Ви також хочете приєднатись до нас? Чекаємо з нетерпінням.
Фото Христини Слоти