Знаєш, наш син уже майже дорослий. Відчуваю, що буде доброю і чуйною людиною. Серйозний, старанний, розсудливий. Це не я видумала, аби тобі похвалитися. Такі слова мені говорили класна керівничка, тренер, сусіди. Вчиться, правда, не на «відмінно», але дуже старається. Та для мене оцінки — не найголовніше. Ось ти раніше часто хвалився «червоним» дипломом, а тепер уже який рік не згадуєш про рідну дитину.
А син тебе пам’ятає. Впевнена, що дуже потребує твого батьківського слова, підтримки, хоч і не зізнається у цьому. Особливо тепер, коли стає юнаком. Він прагне того, про що навіть не задумується більшість дітей — бути потрібним рідному татові. Побачитись із ним чи хоча б почути у слухавці кілька теплих слів. Більше нічого йому не потрібно.
Твоя мама, бабуся нашого сина, вже багато років є читачкою «Калини». Тож надіюся, що завдяки цьому листу і вона, і ти переглянете своє ставлення до хлопчика, якого колись запевняли у своїй любові до нього. Я дуже мрію про те, аби ваші серця нарешті пом’якшали.
Мама твого сина
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте