Катерина Андріївна Рубчакова народилася 29 квітня 1881 року в Чорткові. Тож цьогоріч виповнюється 135 років від дня її народження.
Вона вийшла з талановитої родини Коссаків, що дала багато артистів українському театрові. Закінчила Чортківську народну школу, співала в хорі, яким керував її батько, мала особливий музичний слух, брала уроки вокалу в С. Козловської. Її чоловік — Іван Рубчак, актор, талановитий співак (бас) — грав комедійні ролі. Їхня донька, Ольга Рубчаківна, була акторкою, дружиною Гната Юри.
Відомості про талановиту українську драматичну артистку, оперну співачку (ліричне сопрано) знайдемо в «Енциклопедії історії України»; «Енциклопедії українознавства» В. Кубійовича, «Словнику співаків України» І. Лисенка, «Українській загальній енциклопедії» І. Раковського, «Історії українського театру в Галичину» С. Чарнецького.
Катерина не мала спеціальної вокальної освіти. З 1896 по 1914 рік була актрисою Руського народного театру у Львові (мандрівний театр «Руська бесіда»). У 1918—1919 роки з власною трупою гастролювала Буковиною, Галичиною, Поділлям. Її сценічне мистецтво було позначене драматизмом, глибиною психологічного трактування образів, переважно літературно-героїчних.
Репертуар Рубчакової включав українські, російські, західноєвропейські твори. Серед них — п’єси Т. Шевченка, І. Франка, В. Винниченка, М. Горького, А. Чехова, Г. Ібсена, опери М. Аркаса, Дж. Пуччіні, оперети Й. Штрауса, Ф. Легара…
Твори Рубчаковій присвятили М. Рудницький, Б. Демків та інші.
Мар’ян Крушельницький згадував: «Це було восени 1919 р. у Проскурові. У виставі «Молодість» Макса Гальбе моєю партнеркою в ролі Ганнусі була Катерина Рубчакова — зірка галицького театру, «галицька Заньковецька», як її називали всі, хто бачив її неповторну талановиту гру. Виступати на сцені з Катериною Рубчаковою для мене було щастям… Катерина Рубчакова — це великий сценічний талант, який виявився не тільки у створенні високохудожніх драматичних образів, а й у виконанні оперних партій. Її гра відзначалася емоційністю, глибоким психологізмом у трактуванні ролі, що розкривалася засобами найтонших нюансів винятково ліричної душі та мови артистки. Я докладав усіх зусиль, щоб стати на сцені гідним моєї партнерки».
Катерина Рубчакова була неосяжною зіркою української сцени, надзвичайної краси. Це через нерозділене кохання до неї стрілявся Лесь Курбас, і лише Бог допоміг йому вижити, але все своє життя він так і прожив з кулею в серці від того пострілу.
Степан Чарнецький в «Історії українського театру в Галичині» називає Рубчакову найвизначнішим явищем, яке «український театр в Галичині видав за остатнє 25–ліття». І далі пояснює: «Вроджена сценічна інтелігенція, феноменальна інтуїція, дар відчувати і вживатися в лиця і ситуації були основами її таланту. Рубчакова розв’язувала кожний психічний проблем на сцені — просто ясноявою. А при тім усім вміла і любила трудитися для мистецтва. Була це виїмкова жінка на нашій сцені, яка розуміла, що в театрі, крім таланту, треба ще й труду, совісного тяжкого труду… З часу, коли Рубчакова вибилася на перворядні ролі, не спочивала вже ні днини… Несла на собі весь репертуар українського театру в Галичині. І драма, і комедія, і опера, й оперета не обійшлися вже без її участи. За той час опанувала вона більш сотки ролей. І грала їх, грала все з найбільшим відчуттям, захопленням, з найбільшим підйомом. Так часто плакала на сцені правдивими сльозами, так часто здавалося, що кидала товпі під ноги живий шматок свого окрівавленого серця.
Кому не впилася в пам’ять Рубчакова-Маруся, яка божевільною піснею виправляла Гриця в зоряну дорогу? Чи можна забути її креацію Анни у Франковому «Украденому щасті», або Ріти у Винниченковій «Чорній пантері», або жінки генерала в драмі Трахтенберга «Відьма»? Скільки там було краси і сили, що переходила свою хроматичну гаму від найніжнішого ліризму до правдиво драматичних вершин. Її репертуар обіймав всю нашу драму: Карпенка-Карого, Старицького, Кропивницького, Франка і інших, а сучасних Винниченка, Пачовського, Черкасенка. Були в її репертуарі і Ібсен, і Ростан, і Горький, і Чехов, і Гордін, і цілий ряд чужих авторів, яких драми і комедії появились на нашій сцені. Як співачка мала Рубчаківна теж свою велику вартість. Вивінувана від природи гарним ліричним сопрано співала майже у всіх операх, які були в репертуарі нашого театру. Дуже доброю була вона Маргаритою у «Фаусті», незвичайно симпатично відтворювала всі три партії в «Повістях Гофмана», так само в «Енею на мандрівці». Була також чудовою Катериною».
Невблаганна смерть забрала Катерину Рубчакову в листопаді 1919 року, померла вона в селі Зінківці на Хмельниччині. 1958 року її прах перепоховали в Тернополі. 100-річчя від дня народження артистки, за рішенням ЮНЕСКО, відзначалося у всесвітньому масштабі.
Н. ГАЄР,
провідний бібліотекар наукової бібліотеки Шевченківського національного заповідника.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте