Було вже далеко за північ. На небі, наче діаманти на чорному оксамиті, миготіли зорі. Крізь відчинене вікно долинали таємничі звуки ночі. Втомлена Дарина безсило опустилась у крісло й тільки тепер помітила красу нічного неба.
Так багато клопотів. Завтра — весілля в її єдиної донечки Асі. Нарешті дочекалась Дарина такого бажаного для кожної матері щастя.
…Безвихідь змусила молоду жінку шукати порятунку за кордоном. Дарина ніколи не гналася за грішми, обходилася тим, що мала, розуміючи, що бізнес-леді з неї ніяка — це дано не кожній. А на вчительську зарплатню не забагатієш. Виховувала донечку, була хорошою дружиною та дочкою. Дарина навіть не мріяла поїхати кудись, бо як же Ася без неї?
Біда прийшла несподівано. Дмитро розгулявся, а потім пішов до іншої жінки, перекресливши й викинувши зі своєї долі, як непотріб, роки подружжя. Дарині довелося опанувати себе, бо підростала донька-дев’ятикласниця — відмінниця, випускниця. Потрібно було триматися і допомогти їхній маленькій родині пережити зраду.
Хоча до того було нелегко, а стало ще важче. Випускний, як відомо, подія недешева. Дарина економила як могла. Фасон сукні придумали разом із Асею, а втілила задум подруга Міла. Кольє та сережки молода жінка виготовила з бісеру власноруч. Бабуся дала гроші на туфлі.
…Відгуляли випускний. Ася теж вирішила обрати професію вчителя. Хоч у душі Дарина не дуже раділа з цього, але розуміла, що бути вчителем — покликання Асі. Хіба з цим посперечаєшся?
Згодом у родину ввірвалася нова біда. Заклад, в якому працювала Дарина, потрапив під реорганізацію. Простіше кажучи, комусь впала в око будівля. Тож працівників, мов кошенят, повикидали на вулицю. Так жінка залишилася без роботи.
Але й цього видалося злій долі мало! Захворіла мати. Дарина напозичала грошей на її лікування, проте не знала, з чого віддаватиме. Так і стала заробітчанкою.
Як не дивно, та їй пощастило. Напевне, доля вирішила, що задля різноманітності непогано було б зазнати цій жінці трохи удачі. Синьйора, за якою Дарина доглядала в Італії, була, за іронією долі, теж учителькою. А вчителів, як відомо, колишніх не буває. Їхні стосунки нагадували спілкування двох подруг — старшої і молодшої.
Дарина заробляла немалі як для України гроші й пересилала їх матері. Тішилася успіхами Асі. То неправда, що всі заробітчанські діти розбещені батьківськими доларами та «євриками».
…Ніч вступала в свої права. «Треба хоч трошки відпочити, — думала Дарина. — Завтра — особливий день…» Та заснути жінці не давали думки.
…Дарина була опорою для своєї невеликої сім’ї. Мала хорошу дочку, люблячу маму. Але на особистому житті давно поставила хрест. Коли подруги заводили про це розмову, жартувала:
— Ой, дівчата, не смішіть. У мене дочка — наречена. А я — за п’ять хвилин теща!
Коли там, у далекій Італії, зустріла свого земляка, то сприйняла його за друга.
— Це ж треба, Олежику, все життя прожити в одному місті, а зустрітись аж в Італії! — дивувалася.
Олега ж не влаштовували дружні стосунки. Він закохався в Дарину з першого погляду. Але жінка цього не помічала. Його увагу сприймала як відгук одного самотнього серця на доброту й підтримку другого. Коли Олег зізнався їй у своїх почуттях і запропонував Дарині руку й серце, вона розсміялася:
— Ага, одружимось — і всі посміються. Згадала, мовляв, баба, як дівкою була!
Олег пішов. Дарина шкодувала, що ненавмисне образила добру людину. Того дня вона навіть не відразу прогнала думку «А може…»
Далі життя внесло свої корективи. Ася закінчила навчання. Дарина готувалася до доччиного весілля: знайомилася з нареченим, із майбутніми сватами вибирали помешкання для молодої пари. А тут іще й Дмитро згадав про їхнє існування, що також додало клопотів.
— Ні, мамо, — категорично заявила Ася, — на весіллі так званий батько мені не потрібен! Де він був, коли я хворіла, а ти в тридцятиградусний мороз ходила в осінніх черевичках, бо не мала за що купити тепле взуття? Де він був, коли на випускному подруги танцювали з татами? Чому не прийшов на мої заручини?!
…Здається, задрімала тільки на мить, а сонечко вже високо. Щира материнська молитва полинула до Небес. Дарина просила Матір Божу поблагословити її дитину, день весілля і все подружнє життя Асі.
Раптом відчинилися двері й до кімнати зайшла донечка. У своїй рожевій піжамі з котиками вона була схожою на маленьку дівчинку, а не на наречену.
— Мамусю, до тебе гості, — здивувала Дарину.
Жінка відчинила двері й остовпіла — посеред вітальні з великим букетом стояв… Олег.
Ася не розгубилась:
— Здається, скоро буде ще одне весілля!
І грайливо підморгнула мамі…
Світлана НЕСТЕРОВИЧ
смт Гусятин
Фото з вільних джерел